Арешт безготівкових коштів як речових доказів: Забезпечення кримінального провадження чи навколоправове свавілля?
Автор: Анастасія Доброчинська – адвокат, керівник філіалу Юридичної Компанії “Право Гарант” у м. Києві
Інвестиційна привабливість і стійкість бізнесу в українських реаліях порушується пресингом з боку правоохоронних органів. Які все частіше застосовують кримінально-процесуальні інструменти з метою дестабілізації діяльності підприємства і створення умов для «дружнього діалогу».
Одними з найбільш дієвих механізмів такого впливу є обшуки та арешти майна.
На жаль, багато підприємств стикаються з ситуацією, коли слідчими, прокурорами, то чи в силу їх недосвідченості, чи то корумпованості, в ході проведення обшуку вилучається все, що попадеться під руки. Далі визначенням слідчого судді на вилучене майно накладається арешт. Лассо для маніпулювання стороною кримінального провадження готове.
Так, інститут доказів КПК України 2012 (далі – КПК), прийняття якого декларувалося як впровадження змагальної моделі кримінального провадження європейського типу, що дозволяє забезпечити законність провадження у справі на досудових стадіях, на практиці перетворився на спосіб тиску на бізнес та окремих осіб як з боку правоохоронних органів, так і з боку конкурентів.
Механізм працює просто. Досить заарештувати безготівкові рахунки підприємства, паралізувавши нормальну діяльність суб’єкта господарювання і тим самим позбувшись конкурента на деякий час (а час, як відомо, – гроші). І поки останній зайнятий відновленням справедливості, переманюються клієнти, реалізується хантинг, страждає репутація компанії, а в деяких випадках – повністю блокується бізнес.
Можливо, комусь здасться, що найпростіший шлях вирішення проблеми – з’явитися «на поклон» до правоохоронного органу. Але подібний варіант не дає ніяких гарантій, і цілком ймовірно, що через місяць ситуація повториться.
Однак безвихідних ситуацій не буває. І найкращий вихід в даному випадку – звернення за кваліфікованою правовою допомогою.
Перше, що потрібно зрозуміти: накладення арешту на безготівкові грошові кошти юридичних або фізичних осіб, що знаходяться на рахунках в банківських установах з метою забезпечення речових доказів, не може бути законним.
Виходячи з буквального визначення (ст.98 КПК), речові докази – це матеріальні об’єкти, а безготівкові кошти такими не є.
Разом з тим, безготівкові грошові кошти за своєю правовою природою не можуть відповідати ознаками речових доказів, зазначених у ст. 98 КПК, а саме:
– бути знаряддям кримінального злочину, зберігати на собі його сліди, так як знаряддя злочину – це об’єкт матеріального світу, якому заподіюється певної шкоди, а сліди виникають в результаті взаємодії злочину з матеріальними об’єктами;
– кваліфікуватися як гроші та інші речі, придбані кримінально-протиправним шляхом, або отримані юридичною особою в результаті скоєння кримінального правопорушення – оскільки в даній нормі міститься чітка прив’язка до правової категорії «речі». Безготівкові грошові кошти, в свою чергу, існують у вигляді коду і є інструментом, який виступає одиницею виміру матеріальних благ.
Причина неправильного розуміння правової природи безготівкових грошових коштів – відсутність у законодавстві України чіткого їх визначення.
Згідно зі ст.3.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Всупереч вищезазначеному, на практиці часто зустрічаються постанови органів досудового розслідування про визнання речовими доказами безготівкових грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках окремих осіб. Варто зазначити, що значимість даного документа є сумнівною з ряду причин.
По-перше, КПК не передбачає процедури винесення подібних постанов і вони не мають преюдиціального значення, так як слідчий і прокурор є суб’єктами формування лише попередньої оцінки фактичних даних, а визнання доказів речовими здійснюється судом у нарадчій кімнаті при винесенні вироку у кримінальній справі.
По-друге, грунтуючись на принципах кримінально-процесуального права, беручи до уваги, що слідчий і прокурор зобов’язані вжити заходів з метою виявлення майна (ч.1 ст.170 КПК), постанову про визнання доказів речовими повинно містити родові ознаки і кількісні характеристики, посилання на рахунки і господарські операції, за якими отримані безготівкові кошти.
Згідно п.2 ч.2 ст.171 КПК, в клопотанні про арешт вказується перелік і вид майна. Проте органи досудового розслідування масово звертаються до слідчих суддів з клопотаннями про арешт безготівкових грошей, в яких так само просять витребувати з банку, де знаходяться зазначені кошти, довідку про їх кількість, що наочно демонструє відкрите нівелювання норм стороною обвинувачення.
У судах першої інстанції, в силу їх завантаженості, клопотання про арешт майна задовольняються без особливого дослідження законних на те підстав. Але при професійно складеній скарзі апеляційний суд, як правило, відновлює справедливість. Так, за останні півроку 90% апеляційних скарг на визначення слідчих суддів про арешт безготівкових грошових коштів, поданих компанією ЮК «Право Гарант» в інтересах своїх клієнтів, – задоволені.
Зазначене підтверджує, що арешт безготівкових коштів з підстав відповідності критеріям речових доказів – звичайне беззаконня, яке можна викорінити, вибираючи лише правовий шлях вирішення проблеми, не заохочуючи вимагання.
Завершити хочеться цитатою українського класика: «Борітеся – і поборете».
ПРАВО ГАРАНТ – ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ:
