Інна та Тімур Мірошниченко: “Відкривай серце і даруй любов — ось ключі до справжнього щастя.”

Сьогодні ми поспілкувались з Інною Мірошниченко – юристом, телеведучою, блогером, мамою трьох прекрасних дітей та дружиною відомого ведучого Тімура Мірошниченка. Інна щиро ділиться своїм досвідом усиновлення, розповідає про виклики та радості материнства, а також розкриває цінності, які лежать в основі їхньої родини. Це інтерв’ю відкриває перед нами унікальну історію сім’ї, де безмежна любов та підтримка грають ключову роль у вихованні та взаєморозумінні.

Інно, розкажіть як ви знаходите баланс між професійними обов’язками юриста і обов’язками мами та дружини?

По-перше, я не будую ніяких ілюзій і не намагаюся бути ідеальним працівником місяця чи там найкращою у світі мамою, чи дружиною. Розумію, що коли ти поєднуєш так багато ролей, десь завжди просідає. Тому я віддаю перевагу тому, в чому у мене є потреба просто зараз.

Бувають дні, коли я тоталі мама. Бувають дні, коли ми тікаємо вдвох з чоловіком. А бувають дні, коли я пірнаю в роботу. Все, що є в моєму житті, приносить мені велике задоволення. Я розумію вплив всього, що я роблю, і саме тому це все є в моєму житті.

Тобто, коли хтось дивиться і не розуміє, як я все це поєдную, то секрет лише в тому, що я хочу все це поєднувати. Мені все це подобається. Тому, якщо я хочу працювати, я розумію, що, коли я на роботі, я відмовляюся від часу з дитиною і відмовляюся від часу з чоловіком. У цьому, напевно, полягає відповідь на це питання. Неможливо на 100% бути класним у всьому. Треба час від часу поступатися.

 Як вам вдається підтримувати одне одного у вихованні дітей, особливо враховуючи вашу публічну діяльність?

Не те, щоб ми з Тімуром сідали і обговорювали наше бачення виховання дітей. Ми досить швидко одружилися, і швидко у нас з’явилися діти, але нам пощастило – ми маємо один погляд на все, включаючи виховання дітей, і на цілі, і на найважливіші моменти.

Тому я точно знаю, що, ухвалюючи рішення, Тімур ухвалив би таке саме. Ми радимося по кожному пункту, але це скоріше ділимось, бо ми знаємо, що, незалежно від того, що ми можемо сказати, Тімур завжди підтримає, і навпаки. У нас ніколи не було різних думок по одному питанню у вихованні дітей, і публічність на це ніяк не впливає. Це просто те, що ми схожі в цінностях.

Я думаю, тут важливо те, що ми познайомилися вже в досить свідомому та зрілому віці. Мені було майже 30 років, Тімуру трохи за 30. Тобто ми вже були сформованими особистостями, чітко розуміючи, хто ми є, чого ми хочемо від життя і від партнера, та що ми можемо дати партнеру. Ми швидко зрозуміли, що підходимо одне одному, і у нас не було хибних уявлень про те, якими повинні бути наші стосунки.

Іншим позитивним аспектом є наше правило обговорювати все. Тому я вважаю, що конфліктні ситуації і невідповідні погляди ми вирішуємо вже на початку, коли сідаємо говорити, кожен представляє свої аргументи, і таким чином народжується наше спільне рішення.

Чи допомагає ваш юридичний досвід  боротись з бюрократією і законодавством у справах усиновлення, особливо зараз коли ви сама усиновлюєте ще одну дитину?

Безумовно, на 100%. Це нам дуже сильно допомагає на всіх етапах. У принципі, те, що я розуміюсь в юридичних конструкціях, в тому, як побудовані закони, правила і так далі, в тому, як функціонує бюрократична система, дуже корисне. Тому що у мене є великий досвід спілкування з людьми, які не хочуть зі мною спілкуватися, для мене не проблема телефонувати тисячі разів по номерах телефонів, де мені не ввічливо відповідають. Тому що, в принципі, я цю навичку практикувала роками, телефонуючи в податкові, суди та інші державні органи, намагаючись отримати інформацію чи дістати якісь контакти.

Читайте также:   Маленька світова громадянка: Життя та захоплення 3-річної Ніколет Мацьків

Це броня, яка дозволяє не реагувати на емоції, трансльовані по телефону, дуже допомогла мені добитися важливого повідомлення, коли нам сказали, що анкета актуальна, і це наш син. Зараз, спілкуючись з багатьма людьми, які проходять курси усиновлювачів після нас, я бачу, як порушуються їхні права, і вони цього не усвідомлюють, тому що в них немає юридичного підґрунтя.

Реально, слухаючи їхні історії, я надаю свої поради, і вони отримують нові погляди. Я розумію, як мої знання допомагають нам прискорити шлях до усиновлення, і сподіваюся, що це буде так само корисно і в майбутньому.

Моя головна мета – використовувати свої знання і навички для реформування системи, спрощення її, зробити все так, щоб діти швидше потрапляли в сім’ї. І щоб бюрократична машина працювала для захисту дітей, а не для заробітку на них.

Які були найбільш повчальні моменти для вас, як батьків під час всиновлення Марселя?

Виховання дитини, позбавленої батьківського піклування, яка прожила якийсь час в закладі, вчить тебе безумовної любові. І от саме в цих обставинах ти розумієш значення слова “безумовно”, коли ти абсолютно повністю любиш і приймаєш дитину, не за те, що ти мріяв про неї, виношував її, народжував її чи вкладався в її розвиток з першого року життя. Ні, ти взяв сформовану особистість, і не просто сформовану, а травмовану особистість, і приймаєш її не дивлячись ні на що, даруєш їй любов. От цьому нас навчив період адаптації, який у нас був з Марселем. Ми нібито були до цього готові, але насправді підготуватися до цього неможливо. Ти просто маєш це відчути і дозволити цій безумовній любові лікувати рани. Бо коли ми говоримо про своїх біологічних дітей, які народилися в сім’ї і були залюблені з самого народження, вони так чи інакше все одно щось дають тобі – посмішку, погляд, дотик, реакція. Це є певний фідбек, коли ми спілкуємося з дитиною. У випадку з дитиною з закладу цього фідбеку немає, з того боку йде більше руйнування і деструкція. Дитина руйнує все навколо і руйнує себе, тому що вона настільки травмована, що не розуміє, як можна гармонійно існувати у цьому світі. Ми дійсно вчилися абсолютно безумовній, тотальній любові і прийняттю. Я сподіваюся, що ми навчилися проявляти це, і саме завдяки цьому наша адаптація насправді була досить короткою, бо ми готувалися і, знаючи анамнез дитини, не знаючи, що чекати, ставили на те, що адаптація триватиме кілька років, а в нас вона тривала всього кілька місяців.

Як ви обираєте, якою інформацією ділитись публічно про свою родину, особливо в контексті всиновлення?

Ми ділимося майже всім, що відбувається в нашому житті. Нічого не приховуємо, не ділимо, не намагаємося одягнути на когось рожеві окуляри, щоб люди не романтизували усиновлення. Це складний шлях, складний процес, він не для всіх, але ми розповідаємо про це крізь призму світла і любові, тому що це дійсно те, що ми відчуваємо. Я переконана, що багато людей можуть відкрити в собі цей потенціал великої, глибокої любові, але вони бояться, і от я хочу, щоб наша сім’я трошки їх розворушила, щоб вони сіли і запитали у себе: “Може, дійсно, я теж настільки можу любити себе, світ, дітей, людей, щоб взяти в сім’ю дитину, яка так потребує цієї любові?”, і щоб їхня відповідь була – “так”. Тому ми ділимося абсолютно всім. Ну, можливо, не розповідаємо деякі деталі, які реально нікому не потрібні, які стосуються лише нас, і вони нікому не допоможуть, нікого не змотивують і нікого не вбережуть від, наприклад, неправильних рішень.

Читайте также:   Дитячі історії, створені штучним інтелектом

Як ви боретеся з втомою та стресом, щоб залишатися ефективною, як мама та професіонал?

Ми точно не намагалися бути супергероями, які все тягнуть на собі. Ми одразу пішли на усиновлення третьої дитини, розуміючи, що ми можемо користуватися сторонньою допомогою – це наші батьки. Ми можемо найняти няню, можемо залучати людей, які будуть нам допомагати в побуті, і це для нас було важливим. Я знаю дуже багато сімей, які самостійно виховують трьох-чотирьох дітей, в тому числі дітей усиновлених різного віку і так далі. Вони це роблять без підтримки, вони великі герої. Ми одразу розуміли, що без допомоги сторонніх, нам буде вкрай важко, і саме тому ми не цураємося зараз звертатися по цю допомогу.

Звісно, перші чотири-п’ять місяців Марсель був переважно зімною, але одна я б не впоралася з трьома дітьми. Тімур в основному був у відрядженнях по роботі і на зйомках, і навіть організація побуту з трьома дітьми – відвідування садочка, візити до лікаря з кимось, хто спить, і так далі – це вже був нелегкий шлях. Це не говорить про те, що я не можу цього зробити, можу, але якщо так жити щодня, то це вимотує. Саме тому я з самого початку зверталася до своїх батьків, Тімура батьків за допомогою, щоб вони давали мені день перерви. І в цей час я займалася собою, ходила на спорт, робила якісь процедури, зустрічалася з подругами, я не бачила дітей. Я відпочивала, тому що в першу чергу у дітей є мама, і від її психоемоційного стану дуже багато залежить. Тому я дбаю про себе, про гармонійні стосунки з чоловіком, щоб діти зростали в атмосфері любові і щастя, де всі люди, які їх оточують, абсолютно щасливі.

Які особисті моменти або ритуали вам допомагають розслабитися та зберегти емоційний комфорт?

Ми включаємо в наш розклад на тиждень обов’язково спорт, зустрічі з друзями, сніданки чи обіди по різному і час побути у двох. Ну і робота. Це може звучати дивно, але робота допомагає відволіктися від побутових питань, а побут допомагає відволіктися від роботи. Головне – не спрямовувати забагато енергії. Тобто, коли я працюю там до 10-11 вечора, а мені потрібно паралельно вкладати дітей. Звісно, я дуже виснажуюсь, але якщо все правильно розподілити, що, на жаль, не завжди вдається, але ми намагаємося це робити, плануючи свій розклад, то на все вистачає енергії.

Читайте также:   Запальна мелодія швидкості: інсайти в життя і талант Марії Соловйової

Як змінились ваші стосунки з Тімуром, і чи взагалі ви знаходите час побути на самоті? 

Стосунки не змінилися. Хоча Тімур би сказав, що вони стали ще міцнішими і ще яскравішими. Я вважаю, що вони були і так на піку і зберігаються протягом усіх 6 років нашого сімейного життя та 7 років спільного життя. Але часу дійсно стало ще менше. Хоча, якщо звернути увагу на спосіб життя Тімура – він постійно у відрядженнях, постійно на роботі. Тому кількість дітей в принципі не сильно впливає на те, скільки часу ми можемо проводити разом. Додається лише те, що ми ще більше часу хочемо проводити зі всією сім’єю, і тому, звісно, на нас двох залишається трошки менше. Але ми не скаржимося, нас все влаштовує. Найголовніше – у мене немає якоїсь формули, скільки точно треба мати спільного часу з чоловіком. Так, в нас його дуже мало. Я думаю, що, якщо розказати, порахувати, наскільки рідко ми буваємо вдвох, то хтось скаже, що це дуже погано для сім’ї. Але найголовніше, що в нашій сім’ї всі щасливі – діти щасливі, ми щасливі. Зараз маємо дуже маленьких дітей і для нас дійсно пріоритет – більше тепла, дарувати їм і більше бути з ними, ніж без них. Хоча, як я вже сказала, час тільки для двох, ми теж включаємо, не так багато, як радять психологи, але достатньо, щоб ми почувалися щасливими.

Які цінності ви намагаєтеся втілити в вихованні своїх дітей, враховуючи ваш досвід та професійні знання?

Ми хочемо, щоб діти зростали в атмосфері абсолютної любові. Тоді, коли їх люблять за те, що вони є, а не за те, якими вони є. Ми хочемо, щоб вони розуміли, що вони не зобов’язані виправдовувати чиїсь очікування, не зобов’язані бути такими, як хтось хоче чи як всі хочуть. Ми хочемо щоб вони прагнули бути щасливими, щоб вони не включали у це поняття щастя, ми будемо підтримувати обов’язково в усіх їхніх рішеннях.

Навіть якщо ми вважаємо це рішення неправильним, ми все одно будемо підтримувати. Звісно, будемо намагатися пояснити наш світогляд, але в жодному разі не тиснути і довіряти дитині. Ми вже зараз приймаємо рішення, яке стосується всієї родини, всією родиною. Питаємо думки всіх дітей, які можуть її висловити. Тим чи іншим чином – це стосується того, чи їдемо ми кудись, ми запитуємо, наприклад, про плани і так далі. Що готуємо –  будь-які дрібні питання, які важливі для дитини: меблі, які меблі купувати в дитячу кімнату. Ми радимося з дітьми, тому що ми сприймаємо їх як дорослих членів сім’ї, абсолютно рівнозначних, рівноцінних, просто менш досвідчених. Тому намагаємося їм десь пояснити своє бачення.

Ну, звичайно зрозуміло, що якщо вони хочуть їсти щодня цукерки, то тут ми вриваємося зі своїм світоглядом. Але загалом ми хочемо, щоб діти виросли обов’язково щасливими. Вони не мають бути успішними  чи багатими, вони мають любити життя, себе і радіти всьому, що з ними відбувається. Це найголовніше.

Інтерв’ю підготувала: Ярмаркіна Юлія

Не успеваете всё читать ?
Подпишитесь на рассылку Financoff.
Самое важное и интересное из
сегодняшних новостей вам на почту.

Это бесплатно.




Комментариев: 16

Напишите комментарий

Your email address will not be published. Required fields are marked *