Іванна Онуфрійчук: телеведуча, засновниця фонду і майбутня мама – життя між кадрами

Іванна Онуфрійчук, відома телеведуча та засновниця благодійного фонду IvAlive, радіє майбутньому материнству. Відома своєю активністю у телевізійному світі і благодійній сфері, Іванна не збавляє обертів навіть у часи великих особистих змін. 

Проживаючи у Швейцарії, вона продовжує підтримувати українців за кордоном, створюючи “маленьку Україну” у Європі. Чекаючи на народження дитини зі своїм чоловіком, казахським бізнесменом Алмазом, Іванна готується до нового етапу в житті, де вона планує поєднувати роль матері з благодійною діяльністю та телевізійною кар’єрою.

Як ви плануєте поєднувати вашу кар’єру та обов’язки матері після народження дитини? Чи передбачаєте ви якісь особливі зміни або адаптації?

Не думаю, що будуть якісь особливі зміни. Звісно, я розумію, що у житті зʼявляться нові турботи й при всьому бажанні бути залученою в усі робочі процеси мого благодійного фонду IvAlive так, як це є зараз, я не зможу, принаймні одразу після народження дитини. Тому я підготувалася завчасно – розширила команду фонду, найняла спеціалістів, яких шукала давно і яким я можу довіряти. Я покладаюся на них і сподіваюся, що вони зможуть вирішувати більшість питань без мене. Тому що я перший період хочу максимальну кількість часу проводити з дитинкою. Для мене це один з найважливіших етапів у житті мами та дитини. Це період для відновлення жінки, для того, щоб зрозуміти свою дитину, яким має бути догляд за нею, як вибудувати спільний графік. Тож планую перший місяць після пологів зробити пасивним у робочому плані. 

А далі вже можна потроху включатися в проєкти та робочі процеси, спочатку онлайн, а потім офлайн. Я знаю по собі, що не зможу довго без роботи, бо звикла в усьому брати участь, взаємодіяти з командою. Для мене важливо контролювати все і розуміти, що відбувається у фонді, адже це справа моєї душі. 

Думаю, що коли почну працювати, братиму малечу всюди з собою. Я часто бачу таких матусь, які постійно з дітьми, й їм це ніяк не заважає. Навпаки, тоді дитина швидше пристосовується до соціуму і звикає змалечку до активностей. Або ж за потреби проситиму про допомогу рідних – мам і сестер. Вони самі проявили бажання допомагати та підтримувати нас і ще на початку вагітності казали, щоб ми не шукали жодних нянь та помічниць, що вони будуть поряд. Я не проти, але побачимо, як це буде на ділі. (сміється). 

Чи плануєте ви продовжувати свою благодійну діяльність під час вагітності та після народження дитини? Яким чином ви збираєтеся це робити?

Читайте также:   MEN`S FORUM «PRO мужчин» — Тенденции развития бизнеса + EQ

Звісно, я продовжую робити добрі справи разом з IvAlive і робитиму це й надалі. Майбутнє материнство не зупиняє мене зараз і я впевнена, що після появи нашої дитини нічого не зміниться у моєму бажанні поширювати добро світом. Мені навпаки здається, що з вагітністю я почала розуміти жінок і мам ще краще, у мене в голові постійно зʼявляються нові ідеї для тематичних проєктів. Тож я хочу розвивати фонд, збільшувати масштаби нашої діяльності, розширювати команду. Крім цього, я мрію відкрити філію фонду в Україні і допомагати нашим людям ще й там. Це обовʼязково станеться, потрібно лиш трохи часу та знайти довірену команду в Україні для цього. 

Навіть якби я й хотіла поставити щось на паузу, це вже неможливо. У нас запущено безліч важливих процесів, програм і проєктів, які вже є сталими у фонді, і постійно зʼявляється щось нове. Майже щодня до нас приходять нові люди та організації з якимись пропозиціями й ідеями, які ми підхоплюємо та підтримуємо. Я відчуваю на собі велику відповідальність і бачу, що фонд потрібен, тому про припинення чи сповільнення діяльності навіть не йдеться. Працюватимемо так, як й раніше, просто з новим маленьким членом команди. Думаю, це буде цікаво.

Які традиційні українські звичаї та обряди ви хочете передати своїй дитині? Як ви збираєтеся інтегрувати їх у життя вашої міжнаціональної родини?

З самого малечку я хочу прищеплювати дитині українську мову – співати колискові українською, включати українську музику та розмовляти до неї рідною мовою, щоб вона завжди її чула і розуміла.

На майбутнє, коли малеча дорослішатиме, я від себе в першу чергу хочу донести їй цінність українських традицій, які є важливими для мене та моїх рідних. Хочу, щоб дитина знала важливі українські дати, визначні події, символи українського народу – хліб, вишиту сорочку, батьківський дім, та інші. Мені важливо прищепити їй цінність родини, рідних, щоб вона знала, як важливо підтримувати звʼязок з усіма, триматися гуртом, навіть якщо ми всі розкидані по світу. 

Щодо традиційних звичаїв, то я б хотіла, аби моя дитина відчувала особливість та величність таких свят як Різдво і Великдень. Адже у моїй сімʼї ми завжди з особливою шаною та теплом святкуємо ці дні. Наприклад, на Різдво ми збираємося всі разом вдома за великим столом, їмо святу вечерю, а потім співаємо українських пісень. За декілька днів колядування встигаємо побачити всю рідню. Так само і перед Великоднем: раніше ми з сестрами та племінниками збиралися, щоб разом робити крашанки. Ми розділяли обовʼязки – хтось варить яйця, хтось їх фарбує, хтось клеїть наклейки і прикрашає. Потім кожен обирає собі крашанки у власний кошик. У нас завжди був один великий сімейний кошик, який дорослі несли на Великдень у церкву на освячення, але у кожної дитини був ще власний маленький, куди вона складала пасочку і власноруч пофарбовані крашанки. Я хочу підтримувати цю нашу традицію і передати її своїй дитині. 

Це звичаї, які я в першу чергу згадую. Але звісно, я розповідатиму і про інші традиції: як от йти до озера на Івана Купала та плести вінок, нести вечерю хрещеним батькам у Святвечір – не знаю, чи скрізь так роблять, але на Вінничині у нас така традиція є; одягати вишиванку у національні свята і не тільки, святкувати День Незалежності, готувати налисники та вареники на свято Колодія, памʼятати тих, кого немає з нами та провідувати їх не лише у поминальні дні, а й так за нагоди. 

Щодо інтеграції їх у життя нашої міжнаціональної родини –  не думаю, що тут виникнуть якісь проблеми. Відколи ми знайомі з моїм чоловіком, він всі ці традиції знає, бо ми завжди збираємося на свята з рідними і відповідно, він та його близькі з нами, бо ми одна родина. Раніше я думала, що мені просто пощастило зустріти людину зі схожими цінностями, але зараз я розумію, що тут відіграє роль ще національність мого чоловіка. Він казах, а для цієї нації поважати сімʼю, своїх предків та традиції свого народу так само важливо, як і для українців. Тому звісно, я навчатиму українській культурі нашу дитину зі свого боку, а коханий та його рідні навчатимуть своїй культурі. 

Ваш чоловік Алмаз має інші культурні та релігійні корені. Як ви плануєте вирішувати можливі культурні розбіжності у вихованні дитини?

Читайте также:   В СИЗО Одессы горе-мать покончила с собой

Що стосується різних культур, то у нашому випадку я навпаки радію, бо в українській та казахській культурах багато спільного. Ми обоє маємо схожі цінності, як я вже сказала, шануємо традиційні свята та обряди. Родина мого чоловіка так само збирається з нагоди національних та родинних свят за великим столом, співає своїх пісень, одягає національний одяг. Наприклад, свекруха якось привезла з Казахстану мені, моїй мамі та бабусі їхнє національне вбрання, а коханий та його мама залюбки одягають вишиванки, коли ми організовуємо якесь свято. Тож я не думаю, що будуть якісь розбіжності, ми навпаки плануємо вчити дитину поважати і любити обидві культури. 

Про релігію наших дітей ми домовлялися з чоловіком ще до початку серйозних стосунків. Я розуміла, якщо ми хочемо будувати сімʼю, рано чи пізно це питання все одно підніметься, тож краще домовитися про все на початку. Я тоді пояснила чоловікові, що в моїх планах ніколи не було виходити заміж і будувати життя з людиною іншої віри, бо я людина віруюча та релігійна, яка росла при церкві, тому мені важливо було прищепити ці ж цінності, канони та традиції, що маю і знаю я, своїм дітям. Коханий прийняв мою позицію і ми ще до одруження домовилися, що діти будуть православні, хрещені, ходитимуть в українську церкву.  Оскільки вони виховуватимуться в православʼї, то знатимуть і про інші релігії, у тому числі свого батька, і з настанням повноліття зможуть самостійно обрати, до якої віри хочуть бути приналежними. 

Як ваша робота і підтримка українських дітей та їхніх сімей через ваш благодійний фонд IvAve впливає на ваше бачення виховання власних дітей у майбутньому?

Читайте также:   Пресс-конференция Проблемы и перспективы строительства дорог в Одесской области

Протягом останніх 2-х років я постійно взаємодію з дітьми та батьками, оскільки мій благодійний фонд опікується українськими дітьми-біженцями та їхніми мамами, які тікали від війни і знайшли прихисток у Швейцарії. Ми створюємо для українців тут маленьку Україну, щоб це їх підтримувало, і щоб діти знали рідну культуру. Та окрім цього, допомагаємо соціалізуватися й інтегруватися у нове суспільство. Тож я маю можливість спостерігати за тим, як діти взаємодіють з батьками та іншими дітьми, та робити висновки для себе. 

Найголовніше, що я помітила за цей час, – це те, як важливо давати дітям можливість розкриватися, допомагати їм знаходити їхні таланти, підтримувати у тому, до чого лежить їхня душа – чи це спорт, чи малювання, чи музика тощо. У жодному разі не можна заганяти дітей у якісь рамки та навʼязувати їм свої нереалізовані мрії. Для себе я зрозуміла, що буду підтримувати свою дитину в усьому, що їй буде цікаво, та допомагатиму їй знайти те, що приноситиме задоволення по життю. 

Окрім цього, працюючи з дітьми, я побачила, наскільки важлива соціалізація для діток, як вони можуть розкриватися в оточенні інших. Тому я мрію, що коли дитина підросте, вона буде завжди зі мною та в оточенні українських діток. Від них вона зможе перейняти і мову, і цінності, і ось цю активність, незламність та вміння мріяти попри все.

 

Не успеваете всё читать ?
Подпишитесь на рассылку Financoff.
Самое важное и интересное из
сегодняшних новостей вам на почту.

Это бесплатно.




Комментариев: 12

Напишите комментарий

Your email address will not be published. Required fields are marked *