Невелика гравюра Альбрехта Дюрера під назвою «Меланхолія» займає особливе місце в історії живопису. Після перевідкриття Дюрера в епоху романтизму вона стала одним з найбільш популярних зображень, що використовуються в репродукціях та ілюстраціях. Не менш важливо і те, що це дуже складний твір, переповнений символами і алегоріями, значення яких не так легко розшифрувати. І навіть після розшифровки багатьох з них в гравюрі залишається якась загадка.
Альбрехт Дюрер – один з найвідоміших художників не тільки епохи Відродження, а й усього західного мистецтва. Його талант і розум йшли рука об руку: майже все життя він вчився – як самостійно, так і в інших майстрів. Він відмінно володів ремеслом ювеліра, різьбяра, гравера по дереву і міді, писав картини вугіллям, аквареллю, гуашшю і маслом, працював з вітражами і фортифікаційними проєктами.
Крім цього, Дюрер є першим художником-теоретиком Північної Європи, після нього залишилися праці з математики, нумерології та антропометрії, керівництва для художників і докладні зіркові і географічні карти.
До наших днів дійшли близько чотирьох десятків картин і вівтарів, а також сотні гравюр і малюнків, але жодна його робота не обговорюється так часто, як «Меланхолія». Про цю гравюру опубліковано більше праць, ніж про будь-яку іншу (наприклад, дослідження Петера-Клауса Шустера, цілковито присвячених тільки їй, становить два повновагих томи).
«Меланхолія» – невелика гравюра на міді, зроблена Дюрером у 1514 році. Її розмір всього 23,9 на 18,8 см. В той же час це одна з найскладніших і багатих деталями гравюр, яку зазвичай відносять до «Майстерних гравюр» поряд з двома іншими – «Лицар, смерть і диявол» і «Святий Ієронім у келії».
«Меланхолія» виділяється складністю ідеї і безліччю алегоричних образів навіть на тлі інших робіт майстра. Каменем спотикання є як причини, за якими Дюрер звернувся до теми меланхолії, так і сам напис «MELENCOLIA I». Не менші суперечки викликає і центральна фігура, що сидить на передньому плані: одні бачать в ній міцну жінку з крилами, інші – ангела-хранителя, треті – самого Дюрера.
Збиває з пантелику і велика кількість образів, кожен з яких може бути прочитаний по-різному. Все це в підсумку залишає неясним і послання даної картини. Чи цінив Дюрер меланхолію, засуджував або вважав природним явищем? Сьогодні ми спробуємо розібрати ці спірні моменти.
Винесена у заголовок меланхолія в період Ренесансу дуже жваво цікавить мислителів. Ще з часів Аристотеля зберігається подвійність в розумінні цього слова: з одного боку, це тип темпераменту, схильність характеру, а з іншого – хвороба, що викликається розлиттям чорної жовчі в організмі. В середні віки меланхолія асоціювалася з пороком неробства і навіть зі смертними гріхами (смуток, лінь).
Починаючи з XIII-XIV століть з’являються інші версії, що пояснюють причини меланхолії та її сутність. Популярним серед мислителів, які цікавляться астрологією і герметичними знаннями, стає уявлення про те, що тільки меланхоліки здатні пізнати вищі істини про світобудову (адже їх розум може сходити від земного до небесного, а їх покровитель Сатурн – носій мудрості і світового порядку).
Однак Дюрер, звертаючись до цієї теми, пише аж ніяк не просто Алегорію Меланхолії. Традиційно алегорії в живопису досить прості й очевидні: наприклад, смерть позначається черепом, косою, клепсидрою або пісочним годинником. Світ гравюри «Меланхолія» складний і в той же час, підпорядкований якійсь прихованій логіці.
«Меланхолія» – це ще і єдина гравюра Дюрера, назву якої зображено на ній самій. І якщо роздільник (схожий на знак параграфа) не викликає особливих питань, то символ, що йде після нього породив цілу серію суперечок. Існує як мінімум чотири версії про те, чому напис саме такий.
Згідно з першою версією, Дюрер задумав цикл гравюр про меланхолію, і, можливо, планувалися або навіть були створені гравюри номер два, а може й три. Тому після слова «меланхолія» йде римська цифра I. Зрештою сам художник часто не зберігав свої малюнки, та й у ті буремні часи запросто могли бути загублені оригінал і всі копії. І все ж трохи дивно, що ніяких відомостей про інші гравюри на цю тему фахівцями не знайдено.
За другою версією, Дюрер звернувся до теми меланхолії в силу самопізнання. У ті часи вважалося, що меланхоліки схильні до роздумів і медитацій, а Агріппа Неттесгеймский виділив середних три типи. Ці типи розрізнялися за превалюючими здатностями душі: меланхоліки уяви, меланхоліки розуму і меланхоліки інтуїції. Відповідно до цієї типології, меланхоліки першого типу часто стають художниками, ремісниками, поетами. До них відносив себе Дюрер, а тому і зобразив «меланхолію I (типу)».
Найбільш оригінальна третя версія, оскільки тона будується на зміні ракурсу. Ернесто Фресес припустив, що I – це не цифра, а буква або ще точніше, слово. «I» – це форма наказового дієслова «eo» (друга особа однини), що означає «йди». Напади меланхолії дійсно можуть виснажувати своєю тягучою тривалістю, особливо людей, котрі мають працюваати. Так що на банері, можливо, написано свого роду заклинання, покликане звільнити від меланхолії.
Четверта версія навпроти вважає, що розгадка банальна – вся справа в помилці Дюрера. При створенні гравюри малюнок робиться за допомогою різця в дзеркальному відображенні. З цим було б складно погодитися (все-таки Дюрер займався гравіюванням чи не з дитинства), однак на це вказує той факт, що існує кілька копій оригінальної гравюри, в яких дійсно видно, що майстер дещо виправляв при зображенні цифр. Так що деякі вважають, що I – це фрагмент букви M, який встиг нанести Дюрер, перш ніж зрозумів, що невірно розташовує напис на банері.
Однією з найважливіших рис стилю Дюрера є спрямованість до себе. Дюрер – перший художник, який написав автобіографію, і один з перших, хто протягом усього життя писав свої автопортрети. Свій образ він вписує і в сюжетні картини в ролі людини з натовпу. І в певному сенсі справедливе судження про те, що і в інших персонажах його робіт часто присутнє щось особисте, автобіографічне. Однак в персонажах «Меланхолії» складно побачити її автора.
Істота, яка знаходиться на передньому плані, швидше за все є уособленням самої меланхолії, це її дух або навіть муза. Вона сидить на сходах будинку з циркулем в руках з поглядом, спрямованим в нікуди. Спори про статеву приналежність цієї істоти навряд чи закінчаться, і все ж, швидше за все, це саме Геній або Ангел-хранитель, крилата істота, яка виступає супутником і покровителем людини (особливо якщо це талановита людина).
Дюреру був добре відомий це стан, він пов’язував меланхолійний настрій з перенапруженням від роботи. В одному зі своїх трактатів він напише: «Від постійних розумових вправ витрачається найтонша й найчистіша частка крові і народжується меланхолійний дух». Однак цього явно недостатньо, щоб зобразити себе на гравюрі, присвяченій меланхолії.
До того ж цей твір був призначений для ерцгерцога Максиміліана, при дворі якого служив Дюрер. Максиміліан, за свідченнями сучасників, дуже сильно боявся нападів меланхолійної апатії, тому гравюра мала служити чимось на зразок кошти, відвідного її (на картині є кілька символів захисту – про це нижче).
Другий персонаж цієї композиції – маленький хлопчик з крилами, або Путто. Путто є передвісником духів (зазвичай ангелів). Цей образ часто з’являється в живопису Ренесансу та Бароко і сходить до античних фігур амурів і купідонів (тому також цей образ називають Аморетті). Ангелок щось креслить або пише стилусом на восковій дошці, однак обличчя його швидше нудьгуюче, ніж захоплене.
Третій персонаж гравюри – хорт, згорнувшийся калачиком біля цих двох фігур. Собака в даному випадку є ще одним відсиланням до теми меланхолії. У ті часи вважалося, що хорт не тільки своєю нервовою поведінкою символізує меланхолію (також собака – один із символів Сатурна), а й в принципі є найбільш розумною твариною після людини (тому їй властиві «ментальні розлади» – сказ і меланхолія).
Дюрер – перший європейський художник, який склав і зобразив магічний квадрат. Згідно з піфагорейською традицією, числа і їх комбінації могли мати силу впливу на світ. Цей магічний квадрат пов’язаний з силами і властивостями планети Юпітер.
Традиційно такі квадрати використовувалися як обереги та талісмани на удачу, в інших випадках їх креслили або читали (особливим способом) для здійснення мрій. У математичному відношенні це досить цікава система, де сума чисел у будь-якому рядку, стовпці, діагоналі і навіть куті буде завжди одна і та ж – 34. У цих числах Дюрер зашифрував рік написання картини (1514), дату смерті матері і, можливо, багато чого ще.
Швидше за все, зображення магічного квадрата несло як художній, так і практичний сенс. Практичний полягав у тому самому захиссті від меланхолії, про який просив майбутній володар гравюри. Названий «квадратом Юпітера», він всіма своїми властивостями протилежний Сатурну і його впливу. У художньому відношенні це безперечно покажчик на таємничі знання.
На картині присутні й інші образи пізнання вищих таємниць (тигель алхіміка, ключі, закрита книга, сходи в небо). На гравюрі Дюрера добре читається натяк на три рівні пізнання: чуттєве (пов’язане з ремеслом), інтелектуальне і інтуїтивно-містичне.
Детальність, подробиця і алегоричність – найбільш впізнанна риса стилю художника. Він буквально одержимий спробами пізнати все те, що прагне зобразити. За прикладом Альберті (італійський теоретик живопису, який сприяв використанню прямої перспективи і вимірювань тіла), він ділить людське тіло на частини і шукає їх співвідношення. Але якщо у Альберті тіло людини було поділене на 600 частин, то у Дюрера – на 1800.
Також він відмовився від створення будь-якого «ідеального» канону (як Вітрувіанська людина Да Вінчі). Він виділив 3 типи статури, а також розробив не менше 26 різних типів пропорцій людини. Посидючість і увагу великого майстра особливо добре видно у простих речах: подивіться, як він малює рослини, і ви все зрозумієте (особливо якщо самі хоч раз намагалися намалювати траву або листя).
Однак «Меланхолія» – це не реалістичний твір, тому в ньому вражає не стільки детальність зображення, скільки велика кількість значень, які можуть ховатися за зображеними предметами. Навіть якщо взяти тільки найочевидніші, то їх буде близько тридцяти.
Як мінімум явне додаткове значення мають такі образи: (1) дзвін з мотузкою, що йде за межі картини, (2) млин, (3) місто-порт у моря, (4) ремісничі інструменти (пила, рубанок, цвяхи, молоток, тигель , циркуль, кліщі, лінійка), (5) дивної форми камінь і ідеально вистругана куля, (6) істота з банером, (7) сходи, приставлені до дому, (8) вінок на голові Генія, (9) пісочний годинник, ( 10) ваги, (11) закрита на замки книга, (12) кошелі та ключі на поясі Генія (всього 7 ключів), (13) веселка і комета в небі, (14) дивний предмет біля собаки, (15) стилус і воскова дощечка у Путто.
Найяскравіше представлена серія предметів, що символізують або відсилають до Сатурну (покровитель меланхоліків): ваги, камені, жорно і циркуль (все, що пов’язано з землеробством римляни відносили до Сатурну), можливо, кістки (чітко видні у собаки) і холод (деякі хорти часто тремтять як від холоду), пісочний годинник, можливо, ключі (таємниці і обмеження спершу ставилися до бога Януса, але згодом перейшли до символіки Сатурна).
Разом з цим на картині присутні речі, що натякають на тему Юпітера (який вважається «доброю фортуною» і противагою похмурості Сатурна): магічний квадрат, капшук з грошима, можливо, книга (Юпітер тісно пов’язаний з навчанням і освітою), веселка, порт (як знак подорожей і експансії). В цьому ракурсі всі ці образи укладаються в ідею створення не просто гравюри, але свого роду оберегу.
Інша серія предметів безпосередньо пов’язана з діяльністю – ремеслом або інтелектуальною працею: плотницький інструмент, речі алхіміка і проектувальника.
Ці предмети разом з декількома іншими створюють відчуття незавершеності. Покинуті інструменти, недобудований будинок, жорно без млина, незрозуміло для чого поставлена сходи, пісочний годинник, неправильної форми брила і сама фігура Генія немов застигли в очікуванні – в очікуванні, коли задзвонить дзвін і стряхне мана бездіяльності.
Найяскравіший образ в цій серії: млинове жорно, яке нічого не меле. Жорна – один із символів космічного циклічного часу. Приставлений до стіни, позбавлений пари млиновий камінь стає метафорою відчуття застиглого часу, властивого меланхолійному припадку.
Третя серія предметів тісно перетинається з другою, але на цей раз відсилає вже до пізнання, і перш за все – до пізнання вищих матерій, які доступні меланхолікові. Дюрер не вважав меланхолію хворобою – скоріше навпаки, в тяжкості, апатії і гіркоті меланхолії він бачив плату за дар, яку вимагає з меланхоліка його покровитель (Сатурн часто символізує дисципліну, справедливу плату, важку працю і покарання).
Як і багато діячів Відродження, Дюрер вірив в те, що алхімія та інші окультні науки здатні не тільки пізнати закони світобудови, але і вплинути на них. Магічна свідомість будується на принципі «все пов’язано з усім», тому один і той же об’єкт може нести різні смисли: так, наприклад, явище комети може обіцяти одне народам і зовсім інше окремим людям. І дуже ймовірно, що Дюрер, який спостерігав за зірками і планетами, намагався в них прочитати свою долю.
