Олег Філішин: Публічність без сенсу — це коротка дистанція. Майбутнє за справжньою експертизою

Олег Філішин — засновник міжнародного продюсерського центру та найбільшої спільноти публічних людей з України BRAND PEOPLE, а також Асоціації Лідерів Думок України. У цій розмові Олег розповідає, як народжується сильний особистий бренд, чому синдром самозванця заважає масштабуватись, які помилки найчастіше роблять люди, намагаючись “засвітитися”, і що стане новим стандартом медійності у найближчі роки.

Ваша філософія: «за вашою публічністю має стояти сильний продукт». Як ви визначаєте «сильний продукт» для людини, яка хоче заявити про себе у публічному просторі? Чи можна розвивати публічність раніше, ніж цей продукт сформований — і де тут баланс?

Наша філософія проста: за публічністю завжди має стояти сильний продукт. Сильний — означає такий, що має реальну цінність, а не лише красиву обгортку. Це продукт, який вирішує конкретну проблему людини або компанії, відображає експертизу автора, має чітку логіку, систему та унікальну подачу. Його не обов’язково одразу робити масштабним — головне, щоб він був живим і справжнім, тобто базувався на досвіді, який можна передати іншим.

Коли до нас приходить клієнт, ми завжди починаємо з аналізу потенціалу — що саме він може дати людям. Якщо продукт уже є, ми допомагаємо його допрацювати, структурувати, знайти форму: це може бути консультація, курс, клуб чи спільнота. Якщо ж продукту немає зовсім — створюємо його з нуля або на основі життєвого та професійного досвіду людини. Якщо в неї є лише інтерес до певної теми, але поки немає компетенцій (наприклад, нерухомість чи інвестиції), ми підключаємо партнерів з цієї сфери й формуємо спільний продукт. Таким чином, один має експертизу, а інший — публічність і здатність працювати з аудиторією.

Читайте также:   Тамара Жукова: про силу емоційної зрілості, жіночі трансформації та нову культуру стосунків

Щодо балансу між публічністю та продуктом, тут немає єдиного рецепта. Теоретично публічність можна розвивати раніше — запускати медіа, формувати аудиторію, прогрівати її без продажів. Це дозволяє вибудувати довіру та лояльність ще до моменту, коли продукт буде готовий. І коли він з’явиться, аудиторія вже чекатиме на нього, що значно прискорює перші продажі. Однак іти у публічність без глибини, без сенсу — це коротка дистанція. Люди залишаються не через контент, а через те, що за ним стоїть.

Тому ми вважаємо: справжня публічність починається там, де є що сказати. Продукт — це не лише те, що ви продаєте, а й спосіб мислення, який ви транслюєте. І коли ці дві складові збалансовані, народжується сильний особистий бренд.

Ви вже понад 10 років працюєте з людьми, допомагаючи їм розвивати публічність. Які внутрішні (психологічні, ментальні) бар’єри найчастіше заважають людям ставати публічними — і як ви допомагаєте їх долати на практиці?

За більш ніж десять років роботи ми побачили одну закономірність: людям майже ніколи не бракує знань чи дипломів, — їм бракує дозволу собі вийти в публічність. У нас були десятки, якщо не сотні клієнтів, які мали блискучу освіту, сертифікати, досвід, але все одно продовжували «готуватися» — проходили нові курси, тренінги, навчання, ніби чекаючи моменту, коли нарешті будуть «достатньо готовими». Але цей момент ніколи не настає. Бо справа не у знаннях, а у внутрішніх блоках.

Читайте также:   Аліна Поліщук: «Справжня розкіш — це свобода руху, впевненість та якість»

Серед найпоширеніших бар’єрів — синдром самозванця і страх критики. Людина боїться осуду, негативу, «хейту», який нібито може обрушитися, якщо вона заявить про себе публічно. При цьому не усвідомлює, що ті, хто критикує, зазвичай не є її потенційною аудиторією чи клієнтами. Це просто випадкові спостерігачі, яких не потрібно враховувати.

Ще один поширений блок — перфекціонізм: бажання довести все до ідеалу перед тим, як показати світові. Є й інші варіанти: страх втратити свободу, коли ти стаєш «на виду»; страх відповідальності, який приходить із публічністю; страх виділятися або навіть успіху, коли зростає рівень очікувань.

Ми працюємо з цими бар’єрами системно. На старті визначаємо, які саме внутрішні установки гальмують людину, і далі з ними працює наш психолог, який допомагає звільнити енергію, що раніше йшла на самосаботаж. Таких блоків ми виділяємо одинадцять, але два головні — саме страх осуду і синдром самозванця.

Коли людина пропрацьовує ці установки, її потенціал починає розкриватися майже миттєво. Бо публічність — це не про сміливість «бути голосною», а про внутрішню готовність бути собою.

Один із найпопулярніших матеріалів про вашу методологію — «7 блоків на шляху до публічності». Як ви тестували та перевіряли цю модель? Чи були випадки, коли традиційні блоки «не спрацьовували» для клієнтів — і як ви адаптуєте стратегію під індивідуальність?

Наша модель “7 блоків на шляху до публічності” — це результат практики, а не теорії. Ми не вигадували її “на папері” — вона народилася з роботи з реальними людьми, які намагалися стати впізнаваними, але зупинялися на півдорозі. Ми проаналізували сотні кейсів і побачили, що причини завжди повторюються. Так з’явилися сім ключових факторів, які або допомагають, або гальмують розвиток публічності.

Читайте также:   Різдвяна симфонія сили: прем’єра лімітованого Defender Trophy у Києві

Це не лише психологічні бар’єри, а й структурні речі, наприклад, відсутність виходу в медійне поле: коли людина не має контактів у ЗМІ, не потрапляє на подкасти, у блоги, не має запрошень на публічні виступи. Тоді її комунікація обмежується лише власними соціальними мережами, які часто не мають потрібного охоплення. Ще один частий блок — оточення. Як і в бізнесі “неможливо стати заможним серед тих, хто не прагне до розвитку”, так само неможливо стати впізнаваним, якщо навколо немає медійних, відкритих людей. Без живого прикладу, без середовища, у якому прийнято говорити про вплив, видимість і публічність, людина ніби “не має права” проявлятись.

У нашому флагманському проєкті «Фабрика» ми послідовно закриваємо всі сім напрямів — від психологічних установок до побудови медійної екосистеми навколо людини. Ми переконані: якщо прибрати хоча б один із цих компонентів, решта перестає працювати. Водночас підхід завжди індивідуальний. Ми враховуємо, на якому етапі життя людина перебуває, які ресурси має зараз і який формат публічності буде для неї природним та ефективним. Це не універсальний рецепт, а система, що адаптується під кожного.