Вона пройшла шлях від “ідеальної жінки за сценарієм” до жінки, яка створює власну реальність. Тамара Жукова — клінічний нейропсихолог, спікерка, організаторка жіночих спільнот і ретритів в Африці — говорить про свідомість, емоційну зрілість, жіночу силу без ілюзій та компромісів. У відвертій розмові Тамара пояснює, чому духовність без мислення не працює, чому сім’я починається з особистої опори та чому найстрашніше — не почати жити по-справжньому.
Тамаро, ви працюєте на стику науки, духовних практик і сімейної психології. З чого почалася ваша особиста історія — та той внутрішній злам, який привів вас до професії нейропсихолога та роботи з жіночою емоційною стійкістю?
Моє життя складалося парадоксально — і просто, і складно водночас. Я дуже рано вийшла заміж, у 20 років стала мамою, а у 27 — керівницею дитячого садка. І зовні все виглядало ідеально: сім’я, дитина, автомобіль, дім, собака. Повний набір “щасливої жінки”. Але за цим фасадом не було мене. Я жила не як особистість, а як роль — з чітко прописаними функціями: яка має бути дружина, що вона повинна робити, як вона має поводитися. Я не чула себе, не знала, чого хочу, бо жила за переданим мені алгоритмом.
Переломний момент настав тоді, коли я прокинулася без відчуття, що цей день для мене має сенс. Саме тоді я зрозуміла: я живу не своє життя. І почала шукати відповіді. Спочатку вони приходили через дихальні практики, медитації, подкасти. Я буквально занурилась у духовність, намагаючись зрозуміти, навіщо приходить людина в цей світ, що передає нам родова система, у чому сенс нашого шляху. Мені було важливо знайти не абстрактну істину, а відповіді саме для себе: хто я, для чого я, як я хочу жити по-іншому.
Я дуже сімейна людина, і ніколи не звинувачувала ані чоловіка, ані батьків. Я просто пройшла свій шлях усвідомлення — від того, чого я не хочу, до створення нової цінності себе. Нової моделі життя, у якій я можу почуватися по-справжньому щасливою.
Та з часом я побачила ще одну пастку: коли надто глибоко занурюєшся в духовність, легко втратити контакт із реальністю. Я теж через це пройшла. І саме повторювані сценарії у моєму житті показали: одних медитацій недостатньо. Потрібно йти глибше — до причин, закладених у мисленні. Чому я думаю саме так? Чому страх сильніший за дію? Чому реальність не відповідає моїм мріям? І взагалі — чому мріяти теж потрібно вчитися?
Саме через власну кризу — коли нібито все є, а внутрішнього польоту немає — я прийшла до вивчення клінічної нейропсихології. Мені стало важливо зрозуміти, які програми ми отримуємо через ДНК, як формується мозок у перші роки життя, чому реакції часто швидші за усвідомлене бажання діяти інакше. Я почала спостерігати за людьми, досліджувати, аналізувати, вивчати те, чого не могла знайти у відкритих джерелах.
Дивлячись на жінок свого роду, особливо по маминій лінії, я бачила багато нереалізованості, страху вибору, емоційної залежності. І я точно знала: я хочу це змінити. Я побачила ці поведінкові патерни в собі — і почала з ними працювати. Бо всі наші дії народжуються з переконань. А переконання можна змінювати.
Саме тому сьогодні я говорю жінкам: ви можете змінити своє життя. Ви маєте право це зробити. Це можливо — через усвідомлення, через інструменти, через практики, через роботу з мисленням. І найцінніше в цьому процесі — не просто змінити реальність, а нарешті почати жити своє життя.
Емоційну стійкість у мені відкрила одна дуже важлива історія в моєму житті. Я не можу сказати, що до сорока років прожила легкий шлях. За мною — багато подій, втрат і рішень, які формували мене як особистість. Війну я проживала наодинці. Рішення про розлучення з першим чоловіком я ухвалила сама — і досі несу за нього повну відповідальність.
Я перестала боятися говорити правду — і собі, і людям. Бо завжди є спокуса сказати те, що приємно чути. Але справжня сила народжується в абсолютній чесності. Саме вона дає неймовірний внутрішній ресурс. У якийсь момент я чітко усвідомила: моя сила — всередині мене. Я навчилась створювати власні фінанси, брати відповідальність за своє життя і жити в повній згоді з собою.
Моя внутрішня опора сформувалася через велику кількість дій. Деякі з них були успішними, деякі — ні. Але всі без винятку дали мені головне — усвідомлення: як я більше точно не хочу жити і як я хочу жити далі. Саме кількість спроб, повторів, помилок і “шишок” формують справжній досвід. А з досвіду народжується внутрішня сила та опора, на яку можна спиратися як у житті, так і в великих проєктах.
У вашій біографії — десятки ролей: від Ms. Europe 2023 до засновниці приватної школи, тренерки з фінансового зростання та авторки африканських ретритів. Який із цих досвідів найбільше вплинув на ваше розуміння сім’ї та стосунків?
Усі ці десятки моїх ролей, якщо чесно, лише підігрівають інтерес у моєму другому чоловікові. Тут навіть можна з усмішкою сказати: я настільки багатогранна, що він ніколи до кінця не знає, яка частина мене прокинеться поруч із ним цього ранку і в якому настрої ми почнемо день. Але це не про хаотичність — це про моє внутрішнє “так” світові. Я завжди обираю можливості, які відкриваються переді мною.
Я щиро поєдную духовне й земне. У сучасному світі інакше неможливо. Бути зацикленою лише на матеріальному — означає втратити душевну рівновагу. Бути лише в духовності — означає не дозволити собі проживати красиве, наповнене життя, про яке мріють багато хто. І я мрію — і далі. У мені це все гармонійно співіснує через відповідальність. Найголовніше — мені це цікаво. Я в цьому всьому почуваюся цілісною.
Титул Mrs Europe — це взагалі окрема історія. До певного віку, можливо навіть до 35 років, я не відчувала себе достатньо гідною чогось подібного. Усе змінилося тоді, коли мене запросили на конкурс серед жінок 35+, які зробили вагомий внесок у розвиток своєї країни. Це був перший рік повномасштабної війни. Я потрапила туди навіть не через конкурс — мене просто запросили. І символічно, що коли мені вручали корону, вона впала просто на сцені. Тоді я ще не була готова внутрішньо прийняти цей статус. Я не розуміла, як дівчина з простої, небагатої родини може стояти поруч із такими сильними жінками. Але сьогодні я бачу: кожна з нас там була гідною.
Африка — мій другий дім. У моє життя вона увійшла випадково: мене запросили знятися в кліпі як представницю, як міс, і я вперше приїхала на Занзібар. І моє серце залишилося там. Це важко пояснити логікою — на рівні душі, на рівні відчуття, ніби я вже колись там жила. Саме тому я проводжу ретрити там. Там жива, недоторкана природа, не знівельовані цінності, філософія “людині потрібна людина”. Там багато відкритості, взаємодопомоги, справжності. І це дуже очищує.
Що стосується фінансового зростання, я — людина, яка свідомо “зламала” власні обмеження щодо грошей. Я стала першою мільйонеркою у своїй родині і чітко зрозуміла: гроші можна створювати. Я не говоритиму, що це легко. Це — про кількість дій, про шлях уперед без гарантованого результату з першої спроби. Я з тих людей, які просто роблять. Багато. Наполегливо. І я знаю: якась із дій обов’язково приведе до результату. Тут закон дуже простий — просто йти й не зупинятися.
Як клінічний нейропсихолог та мотиваційна спікерка, ви працюєте з жінками у найвразливіших станах — від залежностей до емоційного вигорання. Які патерни ви бачите найчастіше, і з чого починається шлях до здорової сім’ї?
Передусім, це поведінкова реакція з позиції “внутрішньої дитини”. Дуже часто проблеми у побудові сім’ї виникають саме тому, що жінка несвідомо повторює модель своєї мами. Вона провалюється в емоційні, дитячі реакції й не переходить у доросле усвідомлення того, що чоловік — це також окрема особистість зі своїми почуттями, страхами, слабкостями.
Часто я бачу контроль там, де він неможливий, і страхи, які тягнуться з родових сценаріїв: зради, приниження, знецінення. Якщо в сімейній системі це було, жінка боїться повторення — і, парадоксально, починає руйнувати стосунки першою. Вона боїться, що її принизять, і принижує себе сама. Це дуже глибока тема про те, як жінки несвідомо знищують себе у стосунках.
Правда проста і не завжди приємна: якщо жінці не цікаво із самою собою, вона ніколи не буде по-справжньому цікавою й для свого чоловіка. І навіть діти не здатні втримати партнера, якщо жінка не вміє керувати своїми емоціями. Ми всі емоційні — це наша природа. Але ми маємо вчитися конструктивно проживати ці емоції, підтримувати партнера і водночас залишатися самодостатніми.
Самодостатність — це не холодність. Це про проявленість, про рух у власних проєктах, про реалізацію в професії, про внутрішню наповненість. Саме така жінка залишається цікавою своєму партнеру не тимчасово, а роками. Чоловіки насправді прагнуть простих, але глибоких речей: мудрості, емоційної стабільності, підтримки поруч.
І дуже часто я чую від жінок: “Він має зробити перший крок”, “він має змінитися”, “він має…” — і в цьому звучить перекладання відповідальності. Це знову ж таки позиція “дитячого садка”. Насправді кожен має взяти відповідальність за те, що він створює у своєму житті. І починати потрібно із себе.
Коли жінка ставить собі чесні запитання — яких стосунків я хочу, якого партнера я хочу, якою я маю бути поруч із таким чоловіком — тоді починаються справжні зміни. Бо дуже легко чекати, поки зміниться хтось інший. І дуже складно — подивитися на себе.
Сім’я руйнується тоді, коли люди живуть чужими переконаннями, нав’язаними сценаріями, соціальними шаблонами, а не своїм внутрішнім відчуттям “мені так добре”. Коли ж усередині є опора, інтерес до себе, повага до власних кордонів — тоді з’являється й інтерес у стосунках.
І найголовніше: у відносинах ви маєте бути не лише партнерами, а й друзями, підтримкою, союзниками та коханцями. Це той “клей”, який тримає пару роками. І найкраща новина — жінка, яка розвивається, справді здатна створити все це у своєму житті.
Ви — організаторка наймасштабнішого українського жіночого форуму в Європі та тренерка конкурсанток світових конкурсів краси. Як велика жіноча спільнота впливає на формування нової культури стосунків та жіночої підтримки?
Велика спільнота впливає на жінок дуже тонко, але водночас потужно. Дівчата починають зсувати свої переконання — ті, що були сформовані не ними, а нав’язані. Адже ми всі виростаємо в певних моделях: спочатку їх закладають батьки, потім соціум — дитячий садок, школа, перші стосунки, перші травми, перші кризи. Усе це формує наші уявлення про життя, про себе, про “як правильно”.
І коли хоча б одна людина починає жити за іншою системою координат, ця зміна починає відгукуватися в просторі. Це як енергетичний Wi-Fi — хвиля, яка поширюється й торкається багатьох. Жінки починають ставити собі запитання: це справді моє бачення чи нав’язане? Це моє бажання чи очікування інших? І саме в цей момент починається перезапис.
Жінки усвідомлюють: дуже часто вони живуть не своїм життям, не своїми мріями, не своїми програмами. І коли вони починають змінювати себе, вони неминуче змінюють своє оточення. Так народжується ефект кола — одна трансформація запускає іншу, і ці хвилі множать нову версію жінки.
Жінка нового часу — це жінка, яка вміє впливати на свій внутрішній стан і на стан людей поруч. Не через емоційні вибухи, не через травму, не через скандал, а через усвідомлену присутність. Через те, який слід вона залишає після розмови, після контакту, після взаємодії.
І це, на мою думку, одна з найвищих форм жіночої сили — впливати не шумом, а глибиною.
Чим, на вашу думку, відрізняється погляд на сім’ю та партнерство в різних культурах, які ви вивчали? І які з цих принципів варто принести в українську реальність, щоб допомогти жінкам не боятися починати з нуля?
Я вважаю, що перше й найголовніше, що має усвідомити українська жінка, — зовнішність не повинна бути на першому місці. У фокусі має бути відкрите серце, внутрішня зрілість і та виховна, духовна складова, яка дозволяє гармонійно впливати на власний стан, а через нього — і на стан своєї родини.
Що б ви не одягали, як би не змінювали себе зовні — якщо ви не транслюєте мудрість, зрілість і внутрішню глибину, усе інше працюватиме лише на коротку дистанцію. Так, ви можете бути яскравими, бажаними, перебувати в центрі уваги, але без внутрішньої опори це не дає стабільності, не створює довготривалого союзу.
Жінка має духовно розвиватися, наповнювати своє серце любов’ю та здоровим, усвідомленим розумінням того, що саме вона хоче створити своїм станом у стосунках, у сім’ї, у житті загалом. Бо справжня привабливість — це не форма, а зміст. І саме він тримає роками.
Які проєкти — освітні, терапевтичні чи дослідницькі — ви плануєте розвивати найближчим часом? Що б вам хотілося, щоб кожна жінка відчула після зустрічі з вашими програмами, форумами чи ретритами?
Моя головна мета сьогодні — це створення Академії свідомого життя. Простору, де люди — і жінки, і чоловіки — вчаться брати відповідальність за кожну свою емоцію, за кожне сказане слово, за кожен вибір. Це про дорослу позицію, про усвідомленість, про внутрішню зрілість.
У практичному вимірі я також бачу це як ретритний центр — можливо, навіть в Африці. Там, де сама ізоляція від звичного ритму дозволяє людині подивитися на себе іншими очима. Саме тому я й почала створювати ретрити: це один із найшвидших і найглибших процесів саморефлексії. Через взаємодію з іншими жінками, через комунікацію, практики, спільний досвід людина починає бачити свій внутрішній світ. Бо людині завжди потрібна людина — щоб, по-перше, побачити себе через іншого, а по-друге — усвідомити свої сильні й слабкі сторони. Вони є в кожного, і цього не варто боятися. Навпаки — важливо навчитися бачити їх, приймати і посилювати.
Я щиро вірю, що ми приходимо у цей світ не лише для того, щоб працювати й виховувати дітей. Ми всі — творці. Особливо жінки. І наше завдання — створювати щось більше, спираючись на свої таланти, на свій потенціал, на свою внутрішню силу.
Сьогодні я, по суті, починаю новий етап життя. І я не боюся. Так, мені не хочеться повторювати кризи, які я вже проходила. Але я точно знаю, що витримаю й нові виклики — бо вже витримала не один. Я не можу відповідати за інших людей. Я можу відповідати тільки за свій стан. І якщо я не можу змінити простір довкола, я зобов’язана змінювати те, що відбувається всередині мене — у тілі, у свідомості, в емоціях. Найкраще, що я можу зробити для себе, для сім’ї, для клієнтів і для країни, в якій живу, — це зберігати емоційну стабільність.
Чому ж так страшно починати? Бо всі хочуть гарантій. Але гарантій не існує. Усі хочуть стабільності — а вона теж ілюзія. Усі намагаються проконтролювати завтрашній день, але мало хто готовий навчитися довіряти. Життю, Богові, своїй інтуїції. А я сьогодні саме цьому й навчаюся — довіряти.
Рівний емоційний стан — це основа будь-якої великої та результативної роботи. Починаючи з сім’ї й закінчуючи масштабними проєктами. Бо сім’я — це простір, де “зі всіма все в порядку”. Де нікого не потрібно “лікувати”, перевиховувати чи доводити, що ти знаєш краще. Сім’я — це інвестиція часу, уваги, терпіння. Це про прийняття іншої точки зору. Про усвідомлення, що ми можемо бути різними, але залишатися поруч. Без війни за правоту.
Чи страшно починати? Ні. Страшно — не починати. Страшно — не прожити цікаве життя. А я точно женуся за цікавістю до життя. Бо я переконана: лише тоді, коли нам справді цікаво жити, ми можемо бути по-справжньому щасливими.
