Індустрія розваг – одна з найбільш постраждалих від карантину галузей економіки. Якщо в інших її сферах підприємці зуміли адаптуватися до ізоляції й знайшли альтернативні форми дистрибуції товарів і послуг, то інтертеймент, а, вірніше, той її сегмент, який заснований на фізичній взаємодії, виявився в повній відключці. Але було б помилкою вважати, ніби пандемія поставила ці бізнеси на паузу. Взагалі нічого в житті на паузу не ставиться – на те воно й життя, а не Тетрис, в якому після натискання play триває гра, а, значить, поновлюється наповнення кас з продажу квитків, як це було в попередні часи.
Позиція смиренного очікування зняття заборони на проведення заходів – наслідок лінійної логіки. Отримавши травматичний досвід в кризі, багато підприємців виявилися не здатні бачити глобальні процеси суспільних трансформацій, а, значить, і позбавляються можливості перегляду стратегій відповідно до нагальних викликів.
Проблема індустрії зовсім не в тому, що після запуску заходів люди не зможуть за них платити через загальне зниження рівня платоспроможності. І не в тому, що люди будуть боятися ходити на концерти, адже ризик заразитися залишиться.
Головний виклик для традиційного інтертейменту полягає в формуванні нового ставлення людини до фізичної взаємодії як такого. Воно категорично перестає бути обов’язковим.
Чи тільки тому, що жити не може без певного артиста, булки з сосискою на фестивалі їжі або коуча, який розповідає зі сцени, як бути щасливим? Насправді, людині просто хочеться бути з іншою людиною – така наша природа. Коли ми взаємодіємо з іншими – в офісі, в клубі, в барі – тільки тоді, власне, і відчуваємо себе повноцінними людьми.
І все б нічого, якби не карантин, який дав людству альтернативний канал отримання цих відчуттів.
Передчуття кризи, тренда віддаленої комунікації, що насувається, з’явилося ще років десять тому. Корпорації впроваджували дистанційне керування і переміщали співробітників з офісів у цифрові корпоративні мережі. А деякі молоді бізнеси й зовсім починалися і продовжують виключно онлайн. Тоді ми були далекі від повсюдного прийняття нових правил, а опір віддаленій роботі ґрунтувався на тезі про низьку ефективність співробітника, який працює вдома. Так чи інакше, все це проявляло наше ставлення до дистанційного формату як неживої соціальної діяльності.
Криза переходу, властива розгортанню будь-якого прогресивного явища, дала багатьом підстави вважати, ніби віддалена робота, хоч вона й ефективна частково, все ж не має шансів стати звичною. І вже тим більше сьогодні важко повірити в те, що людям раптом не захочеться йти на Atlas Weekend, в бар з друзями або в цирк з дітьми. Але подивімось правді в очі. Можна скільки завгодно розмірковувати про відсутність живих емоцій на концерті перед монітором, але більш переконливого підтвердження зміни людських потреб, ніж саме життя, не існує.
Карантин дав людині більше, ніж розмови. Він подарував відчуття того, що її світ можливий не виходячи з дому – тут можна заробляти гроші, можна здобувати освіту і проводити дозвілля, але головне – перебуваючи перед монітором можна відчувати широкий спектр переживань в спілкуванні з іншими. Більш широкий, ніж здавалося ще рік тому. Справа не в новій опції, а в тому, що проживши віддалено довго і настільки глибоко, людина переконалася в її реальній, а не передбачуваній доречності.
Наочність віддаленої комунікації й повсюдне проживання формату широкими верствами сьогодні відіграє важливу роль в побудові нового ландшафту інтертейменту. Досвід, отриманий в ізоляції, перетворив колись дискусійне питання в даність.
Основна маса людей, чия діяльність зав’язана на фізичному контакті ринкових відносин, не здатна прийняти цю зміну відразу. «Хіба може онлайн, яким би технологічним він не був, зрівнятися з живим спілкуванням?» – говоритимуть вони, підкріплюючи питання звичним зіставленням зі штучною ялинкою і гумовою жінкою. Так в історії було завжди.
Протиставлення «живого» і «неживого» – своєрідна гра розуму, в якій спрощена до двох категорій реальність, виглядає куди зрозуміліше, ніж картина цілісного світу.
Але, як не крути, картина змінюється. Колись рослини вважалися живими, а потім їх перестали наділяти властивостями, властивими людині, але навіть зараз серед нас є представники homo sapiens, які одухотворяють гортензію.
Самим, мабуть, ілюстративним прикладом того, як з розвитком технологій змінюється семантичний зміст «живого» і «неживого», є засоби зв’язку. На початку минулого століття живим вважався лише ту розмову, яка відбувалася при фізичному контакті. Телефонна ж розмова живою не вважалася, а бачилася чимось штучним і неповноцінним. Тоді так і говорили: «Давай обговоримо не телефоном, давай наживо». Але коли в наше життя увійшли месенджери, ми стали говорити «давай обговоримо наживо», маючи на увазі вже телефонну розмова. Сьогодні за таким же принципом живим стало листування в месенджері, а разом з тим «оживили» й інші соціальні мережі. Простіше кажучи, тепер не скажеш з колишньої упевненістю, що Atlas Weekend – це живий захід, а концерт в YouTube – неживий.
Для людини, яка народилася перед монітором в ХХI столітті, – це, до речі, взагалі не питання. А ось представник ХХ століття, який, до того ж, наростив фінансову масу, продаючи івенти в палацах культури, ще мешкають з цього приводу.
Прийняти той факт, що онлайн-захід може бути повноцінним, тому що відповідає емоційному запитом сучасного споживача, нелегко.
І поки бізнес динозаврів від інтертейменту стоїть на паузі, американський репер Тревіс Скотт виступає перед 12,3 мільйона глядачів у комп’ютерній грі Fortnite. Примітно, що за тим, що відбувається в цей час спостерігають мільйони глядачів не тільки в грі, але і на стрімінгових сервісах.
Відповідно до думки експертів, комп’ютерна гра лише за інерцією називається нами грою, а взагалі давно є не чим іншим, як соціальною діяльністю. Повертаючись до аналогії з телефоном, ми за звичкою називаємо його пристроєм, в якому, власне, телефонування вже не є головною функцією.
Так цифрова інфраструктура сьогодні виявляє здатність забезпечити не тільки базові, але і більш глибинні комунікативні потреби людини. Крім підготовленості ґрунту у вигляді повсюдної диджиталізації різних верств населення, сьогодні існує і цілий комплекс суто бізнесового інструментарію – від орієнтування, що дає можливість отримати будь-яку аудиторію у світі, до сервісів з продажу електронних квитків і всякого роду стрімінгових платформ і стримерів. Не використовувати ці вступні в стратегічному плануванні майбутніх проєктів на території шоу-бізнесу – значить назавжди залишитися в минулому.
І справа зовсім не в тому, що концертів відтепер не буде. Просто стає очевидно, що традиційні концерти у великих залах та просто неба скоро стануть чимось на зразок вінілових пластинок для сучасної людини – не зникнуть як явище, але втратять актуальності у своїй формі. А ті учасники ринку, які зараз стоять на паузі, перетворяться в старовірів і захисників «живого» зразка ХХ століття. І в якийсь момент світ буде дивитися на них, як на фанатів вінілових пластинок, zrs дбайливо перекладають теплий звук з полиці на полицю.
