Інтерв’юери: Саша Стадник і Христина Боровська
MELOVIN – молодий український співак, композитор, музикант (справжнє ім’я — Костянтин Бочаров). Він — переможець 6-го сезону вокального шоу «Х-Фактор», на Євробаченні—2018 представив Україну.
Дивіться і слухайте інтерв’ю ТУТ
Першою привітала мама, і одразу за нею до мене в кімнату зайшли усі мої друзі. Я був сонний, одразу закутався у ковдру. Вони почали кричати, дудіти у ці неймовірно гучні дудки, а я зранку погано сприймаю шум. Але все одно я посміхався, були навіть сльози, бо таке зі мною було вперше: так, щоб усі заперлися до мене в кімнату з ковпаками, масками, дудками…
Усі дарунки будуть ввечері. Взагалі-то у нас є традиція розпаковувати подарене ввечері усім разом. Тому я заздалегідь попередив усіх, щоб мені нічого не дарували вранці і вдень.
Ні, ніколи. Інакше це вже не буде для мене дарунком. Мені таке не подобається. Я люблю коли усе спонтанно, все запаковано і треба довго розривати ці обгортки.
Більшість окулярів я купую сам, авжеж, іноді презентують фани. У Берліні подарували кілька пар крутих дизайнерських окулярів.
Фани знають адресу пошти. Ми давно це розробляли і оприлюднили адресу поштового відділення, куди можна надсилати свої дарунки, але потім самі пошкодували про це, бо треба усе розвантажувати. Іноді на концертах жбурляють ними в мене, на сцену. Одного разу навіть влучили в голову. Але я не образився, це було навіть приємно.
Я вже навіть не пам’ятаю, як це було, хоча тільки 2 роки пройшло. Там було дуже багато обману, махінацій з недобросовісними агентствами. Я просто пам’ятаю той негативний осад, що залишився. Але після цього ми працюємо з людьми і вже розуміємо, що нас неможливо обманути, ми ж з Одеси!
Це було дуже давно. Я краще розповім про час після відбірного туру на Євробачення. Ми здійснили два тури великими містами-мільйонниками, іноді захоплюючи якісь маленькі містечка. У нас в Україні дуже важко організувати концерт у маленькому місті — проблема з концертними майданчиками, зі звуком. Звук доводиться везти з Києва, або з найближчих великих міст. Дуже мало підрядників. Конкуренції практично немає, тому кожен завищує ціну на обладнання. Але ж вибору немає. Саме тому артисти намагаються гастролювати лише по великих містах, може захоплюючи найближчі до них маленькі – щоб хоч якось оплатити команду і усю цю техніку.
Я робив тату у Львові. Мені здається, я взагалі багато справ роблю у Львові. Я там проводжу багато часу — фотосесії, багато друзів, які зараз усі приїхали до мене на День народження.
А щодо тату, я просто ненавиджу це питання, як і усі ті, у кого вони є. Тому що в цьому тату все надто логічно. Крила і пісочний годинник — час швидкоплинний, потрібно цінити час тощо. Ми коли розробляли цей ескіз, за основу взяли єгипетську символіку, пісочний годинник у нас без піску, тобто ти сам вирішуєш, яким буде твій час.
Ми вже досить давно закрили продажі. Реалізували десь біля тисячі флаконів парфуму «Black Gas». Зараз плануємо, як раз до релізу альбому, який вийде десь ближче до осені, запуск нового аромату, який буде називатися «Octopus» («Восьминіг»), при чому як альбом, так і парфум. Це буде вперше, коли слухачі матимуть змогу максимально зануритися в музику, оточивши себе запахом альбому.
За аватарками. Ні, я не спілкуюсь у приваті, адже напишеш одному — образяться інші. Тому я дотримуюсь нейтралітету.
Так, я дуже люблю поїсти смачненького. Але останнім часом – тільки ПХ (правильне харчування, – ред..). Я люблю все, що готує моя мама. А щодо різних кухонь світу — то тут я завзятий фанат Японської кухні, просто обожнюю роли. Мені також дуже сподобалась їжа в Таїланді, та перші декілька днів я просто з’їжджав з глузду від кількості гострих спецій, хоча я і сам фанат гострого. Вони мене спочатку запитали: «Вам за гостротою middle?», а я відповідаю — no, spicy, spicy!
Першу хвилину мені здавалося, що у роті вивергається вулкан, але згодом я звик – і все здавалося вже не таким гострим.
Нездійсненних мрій не буває. Є ті, що ще просто не встигли здійснитися. Їх дуже багато, більше тисячі, я їх навіть перерахувати не зможу. Але до них треба прагнути.
Lady Gaga. Вона часто фігурує в моєму житті, бо саме вона є моїм головним музичним персонажем. До речі, фільм з нею у головній ролі – просто бомба. Усі ми сиділи, дивились і плакали. Була дуже гарна акторська гра, деякі моменти мені, як фану, не сподобались, бо все було дуже затягнутим. Але я передивився вдруге — і все ніби вже й не так погано.
Так, мене мій концертний менеджер розіграв, але я не буду розказувати, як саме, бо ми усі були в паніці. Можу сказати, що ситуація стосувалася смерті однієї людини, і тоді стало дуже страшно. То був поганий жарт, я жартую якось м’якіше. Так, наприклад, я наклеїв собі пластикові нігті, які потім ледве зі своїми не відірвав, сфоткав, ніби рука в руці, типу в мене є дівчина. Виклав усе в мережі, такий собі жарт для фанів.
Ні, зараз немає. Нещодавно в мене був неприємний досвід, коли я написав дівчині, а вона взяла і виклала усе собі у соцмережі. Тому зараз, мабуть, не час.
Авжеж, бувають. Через велику кількість людей навколо, через кіпіш, через постійний шалений темп, тим паче у столиці, коли тобі постійно треба кудись їхати. Ти не встигаєш прокинутись, випити кави, а тобі вже треба кудись їхати. Але це триває дуже недовго. Якщо таке трапляється, мені просто потрібен дводенний відпочинок – і все приходить в норму.
Ні, я цілком дитина сучасності. Мені здається, я би там просто не вижив. Зазирнути кудись туди — це, авжеж, було б цікаво, щоб отримати якесь нове натхнення. А жити — ні, це не для мене. Мене повністю влаштовує теперішня ера.
Я часто читаю якусь мотивувальну літературу. Не можу зараз пригадати автора. Мені подарував її один з моїх друзів. Там йдеться про мистецтво мислити масштабно, про тайм-менеджмент. Але, якщо бути відвертим, часу дуже бракує. Я зараз сам собі продюсер. Це важко, але я розширюю свою команду, якій я делегую деякі свої проблеми і обов’язки.
Це все пов’язане з селом. Саме тоді і там я почав цікавитися хімією, біологією, а також фотографією, астрономією. Там я також багато грав на фортепіано. Тобто найгарніші спогади з дитинства — це село і бабуся.
Мені завжди дуже важливо, щоб людина знала, заради чого вона живе. Усе інше — не важливо: зовнішність, зріст, вага, колір шкіри, релігія тощо. Мені потрібна людина, з якою мені буде комфортно, яка знає, заради чого вона живе, що вона буде робити завтра, післязавтра, протягом п’яти наступних років. З такою людиною дуже цікаво жити, спілкуватись. Я, наприклад, живу, щоб замотивувати якнайбільшу кількість людей. А решта — усе наживне.
Ні, посуд і шпалери в нормі, а ось окуляри я ламав. Причому потім ти про це шкодуєш, окуляри ж гарні, але у той момент просто береш і ламаєш їх навпіл і жбурляєш на підлогу. А потім думаєш, навіщо я це зробив – колекція була б тоді ще більшою.
Більше я виплескую свої емоції у малюнках, у музиці. До речі, я малюю не щось, а просто беру фарби і роблю якісь розводи, плями, бо я так малюю свої емоції. Таким чином я не чіпляю живих людей, якщо мені потрібно якось випустити пар.
Не буду кривити душею. Так, авжеж бувало, але вкрай рідко, усього кілька разів. А ще я ніколи не передаровував дарунки від найближчих мені людей, це – табу. Я можу передарувати річ, коли я розумію, що не буду її використовувати і вона буде лежати у мене без діла, а я ненавиджу, коли речі лежать без діла. Тому я можу щось комусь передарувати і сказати: ти мене прости, мені це подарували, але тобі це зараз важливіше, ніж мені.
Якась незручна ситуація, коли ти не знаєш, куди себе подіти і хочеться просто зникнути, клацнувши пальцями. Останнім часом було багато інтерв’ю і різних дискусій щодо відходу моєї бабусі. Я дуже боляче це сприйняв, цю тему багато обговорювали. І ось одна журналістка ставить мені питання: «А твоя бабуся допомагає тобі робити парфумерію, малювати?». Я замовчав, мені стало дуже незручно, я хотів просто провалитись крізь землю від того, що журналіст не підготувався і нічого про тебе не знає. Я їй тоді сказав, що якби вона хоч трішечки знала мою історію, вона б ставила інші питання. Її реакція: «А, ну окей». І продовжила те ж саме питання. Мені хотілося просто розвернутися та піти, але я цього не зробив, бо я дуже вихована людина.
Це було на одному корпоративі у Львові. Мене покликали на сцену, я виходжу – а там усе відбудовано точнісінько, як було в моєму кліпі «Under The Ladder». Оце я розумію підготувалися!
Це гурт KAZKA, Maruv. На жаль, небагато – через щільний графік, але іноді переписуємось з Аліною Паш.
Насправді, як це не банально звучить, але це порада бути собою. Мені кажуть: «Не грай, будь собою». А я увідповідь: хлопці, це ж я, справжній. Просто коли ти — це ти, а тебе хочуть бачити іншим. Це якось сумно і неправильно, на мій погляд. Тому що ніхто не знає, який ти насправді.
Великим, підкачаним, з великою кількістю татуювань (виходячи з того, як швидко я їх роблю), розумним, професійним артистом.
