З легкої руки Олексія Данилова народ отримав нову тему для диспутів. Заперечуючи можливість надати російській мові статус другої офіційної, секретар Ради нацбезпеки та оборони заявив, що другою в Україні повинна стати англійська.
Данилов підкреслив: знати й використовувати англійську для українців – “обов’язкова річ”. Що прозвучало – ні багато ні мало – як заявка на державну волю. Принаймні так сприйняли слова такої важливого особи багато політологів і ЗМІ.
Цікаво, що схожа теза була озвучена у 2014 році тодішнім президентом Петром Порошенком. Виступаючи у Львівському національному університеті, він поставив в приклад Україні Сінгапур, де влада в примусовому порядку зробила англійську однією з державних мов, вивівши таким чином невеликий острівець в число високорозвинених держав.
Так що ідея не нова, і якщо з нею не впоралася колишня влада, то нова може перехопити естафету.
Закони у нас пишуться швидко. Наприклад, в Законі “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (його якраз почав оцінювати Конституційний суд) більшість положень теж будується на примусі та штрафах. Трохи переписати – і готова обов’язкова друга англійська: від уроків в дитячому садку до субтитрів у кіно. Наприклад, якщо китайський фільм дубльовано українською, то підрядником зобов’язана йти англійська. І навпаки.
У сфері спілкування та обслуговування обидві мови отримають рівний статус. Наприклад, в магазині на ваше “Добридень” продавець з повним правом відповість: Good day. А у відповідь на вітання командира “Слава Україні!” військові можуть дружно гаркнути Glory to heroes! Звучить!
– Якщо англійській мові вирішать надати статус другої державної, потрібно буде вносити правки до Основного закону й отже – в усі закони України, – говорить фахівець з конституційного права професор Україно-американського університету “Конкордія” Сергій Панасюк. – А згодом це спричинить величезні нікому не потрібні витрати. Англійська мова в якості другої офіційної не стане для українців такою ж природною мовою спілкування, як своя рідна. Але англійську зобов’язані будуть знати всі державні службовці, на неї доведеться переводити державні документи, які залишаться лежати мертвим вантажем, тому що ніким не будуть затребувані.
Експерт зазначає, що англійську доведеться використовувати в юридичному діловодстві, а також офіційній науці. А це теж колосальні витрати, які впадуть на плечі платників податків. Навіть якщо на перехідний період від старої редакції Основного закону до нової відведуть десять років, знадобиться вкладати кошти ще й в якість і уніфікацію перекладів. Тому що зараз навіть Конституція України переведена в декількох варіантах.
– А головне, яка в цьому мета? Якщо ми бажаємо представити себе цивілізованою країною, то давайте запишемо в Конституцію, що ми – європейці, наш курс – Євросоюз. І будемо вважати це законом, – каже Сергій Панасюк. – А в Євросоюзі, хочу зауважити, далеко не всі країни говорять англійською. Наприклад, в Раді Європи офіційні мови – англійська і французька, на яких дублюються всі документи.
За демократичним правом Україна зовсім не зобов’язана мати одну-єдину офіційну мову. Навпаки, у світі існує багато високорозвинених держав, де на державному рівні визнані кілька мов. Наприклад, в тій же Великобританії щодо законодавчого акту 1967 року національною мовою Уельсу є валлійська. Всі написи робляться спочатку на ній, а потім дублюються англійською. Також британці вільно розмовляють, пишуть документи й вивіски шотландською у своєму регіоні.
Ось тільки така практика не насаджувалася, а народжувалася “знизу” – з коріння етносу. Від особливостей говоріння в різних куточках країни, звичок і звичаїв різних груп людей. І неважливо, багато їх або мало. У Фінляндії шведська етнічна група становить менше ніж 5% від загальної чисельності населення, але шведська мова вважається офіційною. За логікою речей, в Україні такими могли б стати польська, угорська, молдавська, російська. “Зверху” європейські мови – англійська або французька – прийшли до країн, які були колоніями.
Втім, в англійської як другої офіційної мови в Україні є свої прихильники. Наприклад, консультант в проєкті Агентства США з міжнародного розвитку “Економічна підтримка Східної України” Анна Романова вважає ідею непоганою. Але задається чисто технічним питанням: де взяти стільки професійних вчителів.
“Елементарний приклад: в одній з кращих шкіл обласного центру через дефіцит вчителів англійську викладає вчителька фізкультури. І це 300-тисячне місто! А що тоді робити дітям з села, де педагога з англійської удень з каганцем не знайдеш. А ще й інтернету часто немає, щоб вчити самостійно”, – написала Романова в Фейсбуці.
Підіймати таке питання – це свідомо ставити в нерівні умови дітей із заможних сімей, які мають можливість найняти репетиторів, і дітей, чиї батьки не мають таких фінансових ресурсів.
Експерт наводить як приклад Грузію, де знання населенням англійської набагато вище, ніж в Україні. Коли президентом був Михайло Саакашвілі, він запросив за бюджетні кошти й за кошти міжнародних організацій 1500 вчителів з-за кордону, надав їм службове житло. Але Грузія – маленька країна.
В Україні, щоб підтягти молоде покоління до рівня, на якому можна буде ставити питання про англійську як другу державну мову, потрібно мінімум 10 000, а то і всі 15 тисяч досвідчених педагогів, яких доведеться забезпечити житлом і зарплатою хоча б на п’ять років.
Не для користі, а для хайпу
На жаль, “мовний момент” в Україні з питання історії, культури й духовності давно перетворився в предмет політичних маніпуляцій, якими розколюють суспільство.
– Ніякої другої державної мови в Україні не буде, – впевнений політолог Костянтин Бондаренко. – Про це періодично починають говорити для хайпу. Секретарю РНБО взагалі не пристало підіймати такі питання.
Яку іноземну мову вивчати, кожен вирішує сам для себе. І треба відзначити, що сучасна молодь набагато активніше, швидше і охочіше, ніж старше покоління, освоює англійську, німецьку, французьку, польську… Це здорово, це прогрес. Сумно тільки, що багато хто робить це з таємною думкою покинути Україну.
Австрія: австрійська німецька, хорватська, угорська, словенська.
Бельгія: німецька, фламандська, французька.
Швейцарія: німецька, французька, італійська.
Іспанія: іспанська кастильська, баскська, каталонська, галісійська.
Кіпр: грецька, турецька.
Фінляндія: фінська, шведська.
Канада: англійська, французька.
Сінгапур: англійська, китайська, малайська, тамільська.
Деякі країни, де англійська є офіційною:
Індія, Нігерія, Філіппіни, ПАР, Кенія, Гана, Камерун, Зімбабве, Папуа – Нова Гвінея, Ліберія, Лесото, Ямайка, Беліз, Барбадос, Вануату, Соломонові острови, Багамські острови.
