Її шлях у зйомках почався не з амбіцій, а з цікавості. Софія Степанян — вчиться на спеціальність міжнародних економічних відносин, яка знайшла у творчості власну мову. Дебютна зйомка перетворилася на момент, коли камера показала їй не лише зовнішність, а й справжню себе. Сьогодні Софія готується до своєї першої обкладинки й розповідає, як поєднує навчання, зйомки та пошук гармонії у світі, де найцінніше — бути собою.
Софія, що стало тим моментом, коли ви вирішили: “Так, я готова спробувати себе у фото зйомках”?
Мені здається, не було одного конкретного дня чи моменту, коли я сказала собі «ось тепер». Це було поступове занурення, як коли вода сама піднімається до берега. Камера завжди була десь поруч: мене фотографували друзі, рідні, іноді я випадково опинялася в кадрі під час якихось шкільних або університетських проєктів. І кожного разу це приносило відчуття якоїсь внутрішньої гармонії — ніби я потрапляю в знайомий, але завжди трохи загадковий простір.
Паралельно я захоплювалася фотосесіями світових зірок, модними показами, тим, як через світло, погляд, жести можна створити цілий всесвіт. Це мене зачаровувало. А потім прийшло відчуття, що якщо не спробую зараз — потім буде запізно, і я пошкодую. І коли з’явилася пропозиція першої професійної зйомки, я просто сказала собі: “Так”.
Це не було рішенням, а швидше логічним кроком.
Перша зйомка — це завжди хвилювання і захоплення водночас. Що ви пам’ятаєте з того досвіду?
Це був день, який неможливо забути. Я пам’ятаю відчуття — суміш страху і натхнення. Усе довкола було новим: яскраве світло, камери, люди, які швидко рухалися, жартували, підказува123ли. Мені здавалось, що потрапила у зовсім інший світ — ритмічний, наповнений енергією, але водночас дуже теплий.
Найбільше запам’яталася атмосфера: поруч були люди, які щиро підтримували. Грала музика, хтось сміявся, хтось підбадьорював, і цей людський шум поступово розтопив напруження. У якийсь момент я просто забула, що маю “правильно стояти” чи “дивитися в камеру”. Я перестала контролювати, почала жити в кадрі.
Коли пізніше я побачила готові фотографії, це було справжнім відкриттям. У цих кадрах я побачила себе — не просто зовнішність, а стан, настрій, внутрішній рух. Мені здалося, що камера показала те, що словами я ніколи б не змогла передати.
Ви навчаєтесь на спеціальність міжнародних економічних відносинах, але вибираєте творчий шлях. Як уживаються ці два світи у вас?
На диво доволі гармонійно. На перший погляд, це зовсім різні світи — цифри, аналітика й водночас імпровізація, почуття. Але насправді вони доповнюють одне одного. Економіка навчила мене мислити системно, розподіляти ресурси — час, енергію, увагу. Під час підготовки до зйомки я завжди маю чіткий план: таймінг, пріоритети, послідовність дій. Це допомагає залишатися спокійною, навіть коли довкола креативний хаос.
А творчість, у свою чергу, навчила мене відпускати контроль. У навчанні я часто додаю візуальні елементи — колір, форму, емоцію. Коли готуєш презентацію і замість сухих графіків додаєш щось живе, це одразу змінює атмосферу. Мені подобається бути одночасно стратегом і художницею — це дає відчуття цілісності.
Індустрія моди часто здається закритою і навіть жорсткою. Що вас здивувало, коли ви потрапили всередину?
Напевно, найбільше — людяність. Те, що зовні здається холодним і недосяжним, зсередини виявилося простором взаємопідтримки. Мене вразило, наскільки це командна робота. Є фотограф, стиліст, візажист, продюсер — кожен вносить свою частку. І коли всі ці елементи збираються разом, народжується щось живе, сильне, цілісне.
Я особливо запам’ятала фотографа, який працював на одній із перших зйомок. Він бачив не просто обличчя — він ловив настрій, найменший рух, навіть момент тиші. Саме його погляд допоміг мені відчути, що зйомка — це не гра в образ, а спільна мова між тим, хто в кадрі, і тим, хто за об’єктивом. І ще — легкість. Я чекала строгих правил і дистанції, а знайшла тепло й відкритість. Так, є дедлайни і точність, але поряд із ними живе довіра, і саме вона робить цю роботу справжньою.
Що для вас означає стояти перед камерою?
Для мене це завжди про чесність. Не про позу чи вдалий ракурс, а про відвертість — перед собою і перед тими, хто потім дивиться на знімок. Це як дзеркало, в яке дивишся не очима, а душею.
Я найбільш щира, коли відчуваю спокій і свободу. Коли не потрібно “здаватися” кимось — лише бути. Пам’ятаю одну зйомку, яка тривала вже кілька годин. Я сміялась, рухалася, розмовляла, і саме тоді вийшли ті кадри, де я впізнала себе найбільше. Без напруги, без гри — просто присутність, життя в кожному погляді. І, мабуть, саме тому я люблю цей процес: він вчить приймати себе різною.
Ваша перша обкладинка — попереду. Що для вас у цьому найбільш хвилююче?
Насамперед — внутрішнє відчуття. Звісно, мені цікаво, як відреагують люди, але головне — те, що я сама відчуваю цей крок як важливий.
Перед зйомками в мене є свої маленькі ритуали. Ранкова розминка — щоб прокинутися тілом, вода з лимоном і м’ятою — щоб налаштуватися, музика — щоб знайти потрібний ритм. Інколи спокійна, інколи більш енергійна, залежно від настрою. І кілька хвилин тиші — вони завжди потрібні, щоб зібрати думки, відчути, чого хочу сьогодні сказати в кадрі. А потім — кава, сміх з командою, дрібні деталі, які створюють правильний настрій.
Коли я триматиму журнал у руках, хочу відчути спокій і гордість. Не лише за знімки, а за шлях — за те, що не злякалася, зробила крок і залишила в історії маленький відбиток себе.
Ким або чим ви надихаєтеся, щоб рухатися далі, попри страх і невизначеність?
Мене надихають люди, які залишаються собою, навіть коли навколо хаос. Особливо жінки. У кожній епосі були ті, хто через стиль і поведінку висловлював характер, силу, незалежність. Для мене це не лише про моду, а про особливу форму дипломатії — коли зовнішнє стає мовою внутрішнього.
А ще я знаходжу натхнення в простих речах. Прогулянки без телефону допомагають очистити голову, повернути спокій. Розмови з близькими дають енергію, яку не замінить жодна мотивація. Книги відкривають нові погляди, і навіть навчання може бути ресурсом — воно дисциплінує, тримає в тонусі. І, звісно, творчість: музика, спорт, улюблені серіали, маленькі ідеї, які з’являються раптово. Це все частини одного цілого — життя, яке рухається вперед.