Сучасна кіноіндустрія змінюється швидше, ніж будь-коли, але фундаментальні принципи візуального сторителінгу залишаються незмінними. Євген Філатов — оператор нового покоління, який поєднує українську школу, міжнародний досвід і власне авторське бачення. У цьому інтерв’ю він розповідає про вплив освіти, роботу з K-pop індустрією, вертикальне кіно та про те, чому емоція завжди сильніша за технології.
Євгене, ви отримали фундаментальну освіту кінооператора в Україні, але сьогодні працюєте у глобальній індустрії. Як саме київська школа сформувала ваше бачення кадру і чи відчуваєте ви її вплив у сучасних міжнародних проєктах?
Київська школа дала мені дуже сильну фундаментальну базу — передусім розуміння того, що кадр має не просто красиво виглядати, а нести зміст і емоцію. В університеті імені Карпенка-Карого нас вчили мислити категоріями драматургії кадру, працювати зі світлом як з інструментом розповіді, а не лише як із технічним елементом. Велика увага приділялася композиції, роботі з кольором, фактурою та внутрішнім ритмом сцени.
Також київська школа сформувала в мені авторський підхід. Навіть працюючи в комерційних або міжнародних проєктах, я завжди намагаюся знайти візуальне рішення, яке підсилює історію, а не просто виглядає технічно правильно. Це мислення дуже допомагає сьогодні, особливо в індустрії Лос-Анджелеса, де швидкість виробництва висока, але водночас дуже цінується унікальний візуальний голос.
Я безумовно відчуваю вплив цієї освіти у своїй сучасній роботі. Українська школа дала мені здатність працювати з атмосферою, напівтонами та більш тонким емоційним станом кадру. Поєднуючи це з сучасними технологіями й міжнародним досвідом, я формую власний стиль — синтез фундаментальної основи та нових можливостей глобальної індустрії.
У вашому портфоліо — співпраця з великими брендами та участь у художніх фільмах. Як ви знаходите баланс між комерційною естетикою і авторською кінематографічною мовою? Чи можливий сьогодні цей синтез без втрати індивідуальності?
Для мене комерційні проєкти та авторське кіно не є протилежностями. У будь-якому форматі я намагаюся працювати з історією та емоцією, а не лише з формою. Навіть у рекламі завжди є можливість знайти кінематографічний підхід — через світло, композицію, рух камери або ритм.
Баланс виникає тоді, коли ти поважаєш завдання бренду, але водночас пропонуєш власне візуальне бачення. Сьогодні цей синтез не тільки можливий, а й необхідний, адже саме індивідуальність робить зображення впізнаваним. Технології можуть бути доступні всім, але авторський погляд — це те, що створює різницю.
Ви працювали з різними жанрами — від історичного кіно до музичних відео та рекламних кампаній. Які проєкти стали для вас ключовими у формуванні власного стилю і як цей стиль еволюціонує в умовах швидких змін індустрії?
На формування мого стилю найбільше вплинули художні проєкти та музичні відео, адже саме там є більше свободи для пошуку візуальної мови та роботи з атмосферою. Робота над історичними проєктами навчила мене уважності до деталей, фактури й світла, а музичні відео — сміливішим рішенням, ритму та емоційності кадру. Комерційні проєкти, своєю чергою, дали мені дисципліну й розуміння того, як створювати сильне зображення в чітких рамках і за короткий час.
Мій стиль постійно еволюціонує разом з індустрією. Сьогодні технології змінюються дуже швидко, але для мене головне залишається незмінним — створювати зображення, яке працює на історію і викликає емоцію. Я намагаюся поєднувати класичний кінематографічний підхід із сучасними інструментами, щоб зберігати індивідуальність і водночас рухатися вперед.
Лос-Анджелес часто називають простором, де формується майбутнє кіно. Що найбільше здивувало вас у професійній культурі цього міста і як цей досвід впливає на ваші амбіції та стратегічне бачення кар’єри?
Найбільше мене здивували швидкість індустрії та водночас дуже високий рівень професіоналізму. У Лос-Анджелесі кожен член команди чітко розуміє свою роль, і всі працюють на спільний результат. Тут також відчувається відкритість до нових ідей і постійний рух уперед — як технологічний, так і творчий.
Окрім цього, дуже сильно відчувається безмежність можливостей. Це місце, де можна постійно розвиватися, і здається, що досягти певної «стелі» в професії майже неможливо. Цей досвід розширив моє стратегічне бачення: я почав більше думати не лише про окремі проєкти, а й про довгостроковий розвиток власного стилю та позиції в індустрії. Лос-Анджелес мотивує мислити масштабніше, зберігати індивідуальність і водночас працювати на глобальному рівні.
Ви брали участь у міжнародних проєктах, зокрема в кліпах світових артистів і K-pop виконавців. Наскільки відрізняється підхід до візуального сторителінгу в різних культурних індустріях і що з цього ви інтегруєте у власну практику?
Робота з міжнародними артистами показала мені, наскільки по-різному різні культурні індустрії підходять до візуального сторителінгу. Наприклад, у K-pop велика увага приділяється деталям, ритму та візуальній динаміці — кожен кадр дуже продуманий і працює як частина цілісної концепції. У західних проєктах часто більше фокусу на атмосфері, емоції та природності.
Для себе я намагаюся інтегрувати найкраще з обох підходів — поєднувати точність і візуальну сміливість з емоційною глибиною та кінематографічністю. Цей досвід допомагає мені бути більш гнучким і знаходити рішення, які працюють на міжнародну аудиторію, зберігаючи при цьому власний авторський стиль.
Сьогодні вертикальний формат активно змінює спосіб споживання контенту. Чи вважаєте ви це тимчасовим трендом або новою мовою кіно? Як оператор може мислити кадром, коли екран стає «портретним»?
Я не думаю, що вертикальний формат — це тимчасовий тренд. Швидше, це нова мова, яка з’явилася разом із новим способом споживання контенту. Я почав знімати вертикальні проєкти близько двох років тому, і за цей час дуже помітно, як змінилися якість і рівень цього формату, а також інтерес до нього. Сьогодні вертикальні проєкти перебувають у фазі активного розвитку: вони проходять процес становлення і залучають значні інвестиції, зокрема з боку великих платформ, таких як Netflix.
Вертикальний формат більше фокусується на персонажі, деталях і глибині простору. Тут важливішими стають пластика руху, робота з переднім і заднім планами, а також композиція всередині вузької рамки. Це вимагає більш точних рішень, але водночас відкриває нові можливості для візуального сторителінгу.
Для мене це природна еволюція мови кіно. Незалежно від формату, головне завдання залишається незмінним — створити зображення, яке передає емоцію і працює на історію.
Якщо говорити про майбутнє, яким ви бачите свою роль у глобальній кіноіндустрії: це авторське кіно, великі міжнародні бренди чи створення нових форматів і платформ? І яку історію вам найбільше хочеться розповісти світові саме зараз?
Я бачу свою роль на перетині авторського кіно, комерційних проєктів і нових форматів. Для мене важливо зберігати баланс між роботою з великими міжнародними брендами та участю в художніх фільмах, адже саме це дозволяє розвивати власну візуальну мову і залишатися гнучким у сучасній індустрії. Також мене дуже цікавить розвиток нових форматів, зокрема вертикального кіно, яке зараз формує новий спосіб взаємодії глядача з історією.
Найбільше сьогодні мені хочеться розповідати історії про людину — її внутрішній стан, вибір і шлях. Мене цікавлять історії, які мають емоційну глибину і водночас є зрозумілими глядачам у різних країнах. Я хочу створювати зображення, які не просто супроводжують історію, а стають її невід’ємною частиною і залишаються з глядачем надовго.