Бути дитиною під час війни — це випробування. Але діти вміють триматися за світло навіть тоді, коли навколо темрява. Вони продовжують мріяти, співати, вчитися, шукати себе — попри усе. Соловйова Марія саме така: допитлива, сильна, творча. Вона навчається, займається спортом, бере участь у телепроєктах, співає — і не зупиняється.
Маріє, ти живеш у час, коли в країні триває війна. Чи пам’ятаєш, як змінилося твоє життя після 24 лютого? Чи стало складніше мріяти, планувати, вчитися? Як ти справляєшся з тривожними новинами?
— Так, я пам’ятаю все дуже чітко. 24 лютого стало днем, коли все навколо змінилося. Ми з мамою змушені були виїхати з Києва, а тато залишився вдома. Було страшно, незрозуміло, що буде далі. Люди навколо поспішно збирали речі й виїжджали.
Коли я повернулася до Києва восени, це вже був зовсім інший Київ — з повітряними тривогами, укриттями і постійною напругою. Навчатися стало складніше, але завдяки нашим учителям я не втратила бажання вчитися. Математика, до речі, досі моя улюблена.
Я стараюся менше слідкувати за новинами. У мене багато занять — школа, спорт, музика — і це дуже допомагає не занурюватися в тривогу. Замість цього я зосереджуюсь на тому, що дає сили.
Що тебе тримає в ресурсі? Хто або що допомагає тобі зберігати віру, настрій, енергію? У тебе дуже багато захоплень — спорт, сцена, мови. Чи є щось, що стало особливо важливим саме зараз?
— Найбільше мені допомагає родина. Мама й тато завжди поруч, підтримують, надихають. А ще — спорт. Я займаюся черлідингом у команді “Blaze”. Ми всі дуже різні, але разом — справжня сила. Наші тренування вчать відповідальності, дисципліни і довіри до команди.
У мене чудова тренерка — Діана Сергіївна Форотинська. Вона одночасно дуже добра і дуже вимоглива. Саме завдяки їй і нашій командній роботі ми досягли багато — за рік здобули понад 3000 медалей!
Ще я повернулася до фортепіано. Довго не могла грати — не було емоційних сил. Але зараз знову граю, особливо люблю для мами — вона каже, що це її заспокоює.
І дуже важливою стала творчість. Пісня «Ти знаєш, Ма», яку для мене написала Анна Сінгаєвська — це особлива подія в моєму житті. Завдяки ній я відчула, що сцена — це місце, де я можу бути собою.
Багато дітей під час війни швидко дорослішають. Чи відчуваєш ти, що змінилася сама? Як? Як ти думаєш — що таке сила для дівчинки в такий час? І чи важливо її показувати іншим?
— Так, я справді відчуваю, що стала іншою. Зараз більше ціную прості речі: ранок без тривоги, час із батьками, звичний день у школі.
Сила для дівчинки сьогодні — це не боятися бути собою. Це вміння підтримати, не зламатися, вміти мріяти попри все. І я думаю, важливо не ховати цю силу. Ми можемо надихати одне одного — навіть простою присутністю, добрим словом чи прикладом.
Про що ти мрієш сьогодні? Що б хотіла втілити найближчим часом? Чи є в тебе приклади людей, які тебе надихають, або ти хочеш стати натхненням для когось?
— Найбільша моя мрія — це мир. Хочу, щоб усі діти в Україні могли бути щасливими, вільними, гратись, навчатися й не боятись.
А ще я мрію й далі виступати, співати, розвиватися. Мені дуже хочеться, щоб мої пісні комусь допомогли — як допомагають мені творчість і сцена.
Мене надихає моя вчителька, композиторка і наставниця — Анна Сінгаєвська. Вона дає можливість дітям з усієї країни виступати, відкривати себе, вірити в себе. І я теж хочу колись стати такою людиною для когось іншого.
Який головний урок ти винесла за ці роки?
— Найважливіше, що я зрозуміла: найцінніше в житті — це сім’я. Батьки — це мій дім, моя підтримка і натхнення. Їхня любов, спокій і здатність пояснити все — це те, що тримає мене.
І я хочу сказати всім дітям:
Вірте в себе, не відмовляйтесь від своїх мрій. Навіть якщо важко — не зупиняйтесь. Усі бурі минають. А веселка — завжди зʼявляється після дощу.
