Кінний спорт неможливо звести лише до техніки чи спортивних результатів. Він починається зі взаєморозуміння між людиною й конем — стосунків, які будуються день за днем, через терпіння, повагу та довіру.
Ніколь Кукаловій лише десять років, але кінний спорт уже став невіддільною частиною її життя. За кожним тренуванням стоять ранні підйоми, щоденна праця, підтримка родини та щира любов до тварин. У цій розмові Ніколь розповідає про свою першу зустріч із кіньми, хвилювання перед стартами, уроки, яких навчив спорт, і мрію одного дня представляти Україну на міжнародних змаганнях.
Кажуть, перша зустріч із конем запам’ятовується на все життя. Якою була твоя перша мить у сідлі — довіра з’явилася одразу чи її довелося вибудовувати крок за кроком?
Я дуже хотіла займатися верховою їздою. Коли мама відвела мене до кінної школи, мене не одразу хотіли взяти, бо мені було лише п’ять років. Спочатку я трохи хвилювалася, адже кінь здавався дуже великим. Але вже після першого тренування зрозуміла, що коні дуже добрі й розумні. З кожним заняттям я почала дедалі більше їм довіряти, а вони — мені. Зараз мені десять років, і я вже не уявляю свого життя без коней.
У кінному спорті часто кажуть, що кінь відображає емоційний стан вершника. Коли ти хвилюєшся перед стартом, як змінюється поведінка твого коня, і що допомагає вам знову відчути повну довіру одне до одного?
Перед стартом я завжди трохи хвилююся. Тоді намагаюся заспокоїтися, глибоко вдихнути, погладити коня по шиї й поговорити з ним. Мені здається, він відчуває, коли я стаю спокійною, і тоді ми працюємо як одна команда.
Манеж не пробачає неуважності, а кінь миттєво відчуває настрій свого вершника. Який урок терпіння, відповідальності чи самоконтролю кінний спорт дав тобі найважче?
Я навчилася не здаватися, навіть якщо щось не виходить. Якщо зробив помилку, потрібно не засмучуватися, а тренуватися ще більше. Кінний спорт навчив мене бути терплячою й відповідальною. Адже падіння — це невід’ємна частина шляху до успіху.
За кожним юним вершником стоїть родина. Що твої батьки роблять для тебе такого, про що глядачі на трибунах навіть не здогадуються?
Мої батьки дуже мене підтримують. Вони возять мене на тренування й змагання, допомагають доглядати за екіпіруванням, завжди вірять у мене й підтримують навіть тоді, коли я не перемагаю. Для мене це дуже важливо.
У кінному спорті не кожен старт завершується перемогою. Який момент навчив тебе більшого: гучний успіх чи змагання, після яких захотілося працювати ще наполегливіше?
Мені здається, найбільше вчать ті змагання, де не все виходить. Саме після них хочеться ще більше тренуватися, щоб наступного разу стати кращою. Мені ще є чому навчитися. У кінному спорті головне — участь і досвід, а не лише перемога.
Після тренування досвідчені вершники приділяють не менше уваги догляду за конем. Які моменти після тренувань для тебе такі ж важливі, як і час у сідлі, і коли ти вперше зрозуміла, що ви зі своїм конем стали справжньою командою?
Після тренування я люблю погладити коня, почистити його й пригостити смаколиком. Найкраще відчуття — коли він упізнає мене й сам підходить. Тоді я розумію, що між нами справжня дружба.
Найкращі історії народжуються не на п’єдесталі, а між заїздами. Яка така мить назавжди залишиться однією з найтепліших у твоїй пам’яті?
Найбільше я люблю тихі моменти в стайні, коли можна просто побути поруч із конем. Одного разу після тренування він поклав голову мені на плече. Я ніколи не забуду цей момент.
Якою вершницею ти мрієш стати через п’ять років? І чи є мрія, яку ти найбільше хочеш здійснити разом зі своїм конем?
Я мрію стати сильною та впевненою вершницею, брати участь у великих міжнародних змаганнях і представляти свою країну. Найбільша моя мрія — разом зі своїм конем досягати нових висот, отримувати задоволення від кожного старту й ніколи не втрачати любові до цього спорту.
