25 вересня Олександр і Катерина Усик відсвяткували шістнадцяту річницю шлюбу. Для когось це дата з календаря, а для них — доказ того, що юнацька симпатія може перерости у союз, який витримує і відстань, і втрати, і випробування війною. За плечима абсолютного чемпіона світу стоїть не лише команда, а й жінка, яка була з ним ще тоді, коли він дарував їй скромну троянду за останні гроші.
Від шкільних коридорів до весільної обітниці
Їхня історія почалася в школі в Сімферополі: він — 15-річний хлопець, який щойно відкрив для себе бокс, вона — 14-річна дівчина, яка переїхала з Красноярська. Для Катерини це була дружба, для Саші — закоханість. Є легендарний епізод: перед чемпіонатом Криму він пообіцяв, що, якщо переможе, вона піде з ним на побачення. Судді віддали бій супернику, але поразка не зупинила його — з останніх грошей він купив їй троянду і попросив стати його дівчиною. Вона погодилась.
Їхня молодість була сповнена і романтики, і розчарувань: зустрічі, перші поцілунки, але й розриви, коли Катя вирішувала, що більше не хоче страждати від його неуважності чи «зірковості». Та згодом вони знову зустрілися — після телефонного дзвінка, коли Катя потрапила в аварію. Це стало другим шансом, і вже через кілька років вони офіційно стали чоловіком і дружиною. 25 вересня 2009 року у Криму відбулося їхнє весілля — скромне, майже таємне, без гучних урочистостей, але з абсолютною впевненістю, що вони — назавжди. У той час Катерина вже чекала на їхню першу доньку Єлизавету.
Сьогодення: випробування і сила разом
Сьогодні в Усиків четверо дітей: Єлизавета, Кирило, Михайло та маленька Марія. Родина вміє святкувати життя — від перших кроків дітей до великих перемог на рингу. Але за святами стоять і випробування. У 2013 році вони мало не втратили сина через лікарську помилку, під час війни втратили дім у Ворзелі, розділилися між Україною та Іспанією. Попри це, їхня близькість лише міцніла.
Олександр любить жартувати, називаючи себе «царем підкаблучників», проте в цих словах — справжнє визнання: його найбільша сила в тому, що поруч є Катя. Вона завжди біля рингу, в залі чи на трибуні, з молитвою чи з обіймами після бою. «Мій чемпіон. Мій герой. Моя гордість», — написала вона після однієї з його перемог. І, здається, саме в цій простій фразі — уся історія їхнього кохання: воно пройшло шлях від шкільних жартів і троянди за п’ять гривень до шістнадцяти років шлюбу, повних сміху, болю, перемог і віри одне в одного.