Режисер Костянтин Бронзит не замислювався про походження билинних персонажів, коли працював над мультфільмами «Альоша Попович і Тугарин Змій» та «Три богатирі і спадкоємиця престолу». На думку постановника, акцентувати увагу на біографії героя слід тільки в тому випадку, коли від цього залежить сюжет фільму.
«Ми, автори кіно, про це навіть не думали. Ми хотіли тільки одного – створити смішне кіно, – сказав Бронзит. – Я розумію, коли в фільмі є темношкірий або азіат. Тут нюанс видно, як то кажуть, неозброєним оком. Говорити про це варто тоді, коли національні ознаки героя впливають на драматургію, наприклад, на його біографії будується сюжет. У нас же абсолютно інтернаціональна історія».
Бронзит підкреслив, що його жодного разу не питали про національність богатирів в анімаційній франшизі.
«Але зараз часи змінилися, – уклав він. – Є відчуття, що світ божеволіє, але це ж не в перший раз. У мене – як у художника – є свої завдання, а далі – гори воно все вогнем. Я не зможу воювати проти світу, та воно мені і не потрібно. Якщо світ вирішив зійти з розуму, то, будь ласка, але без мене».
Тим часом актор Олег Куликович, який озвучив Альошу Поповича в серії мультфільмів про «Трьох богатирів», заявив, що вважає богатирів російськими.
На думку артиста, наміри різних країн привласнити собі тих чи інших персонажів є частиною «загального божевілля».
6 квітня український «24 канал» опублікував статтю «Три богатирі» насправді були українцями: як вони змінили прописку на російську». У ній доктора філологічних наук стверджували, що старшого героя російського билинного епосу Іллю Муромця насправді звали Іллею Чобітько, родом він був з села Морівськ під Черніговом. При цьому Альошу Поповича, на їхню думку, звали Олешко, і народився він в місті Пирятин на Полтавщині, а не в Ростові. Що до Добрині Микитовича, то його українські філологи назвали «воєводою князя Володимира Великого». Він жив на території Київської Русі, яка «була в межах нинішньої етнічної України, але простягалася і значно північніше».
Відповідно до публікації, богатирі були «присвоєні» Росії через те, що «на землях Київської Русі, майбутньої України, билини існували усно, а потім взагалі розчинилися в інших жанрах, тоді як записали їх саме в Росії».