До 2035 року в країнах-лідерах у сфері промислової роботизації, продуктивність праці на заводах виросте на 40%, а валова додана вартість подвоїться. А сьогодні, в період пандемії та кризи, роботизовані виробництва зазнають мінімальних збитків – роботи не хворіють, управляти роботизованими заводами можна дистанційно. Несподівано COVID-19 став драйвером розвитку робототехніки.
Роботизація виробництва може скоротити конверсійні витрати підприємства на 15%, а також дати до 40% економії. Роботи підвищують продуктивність і конкурентоспроможність промислових підприємств, а в найближчому майбутньому автоматизація виробництв призведе до персоналізації товарів масового попиту і зростання якості життя людей.
Сьогодні промислові роботи доступні не тільки для великих підприємств, але і для малого бізнесу. Це стало можливо завдяки розвитку технологій і зусиллям урядів. Ряд фінансових і соціальних факторів також підштовхує процес автоматизації виробництв.
Технологічні драйвери
Збільшення різноманітності роботів. Сьогодні існує сім типів промислових роботів, тому практично кожна виробнича задача має робототехнічні рішення.
Розширення технічних можливостей. Сучасні роботи можуть витримувати великі навантаження, зросли швидкість і точність їх роботи. Завдяки цьому роботів успішно застосовують не тільки в машинобудуванні, але в електротехнічній промисловості та фармацевтиці. Роботи стали безпечнішими – коботи здатні ефективно співпрацювати з людиною на виробництві. Технології машинного зору й штучного інтелекту дозволяють роботам виконувати складніші завдання, самостійно покращувати якість роботи, швидко перенастроюватися на нові операції. Завдяки цьому роботи можуть стати ефективним рішенням не тільки на масових і великосерійних виробництвах, але навіть на підприємствах, що випускають невеликі партії товарів.
Простота інтеграції. Розвиток мережевих технологій і методів розробки програмного забезпечення зробили установку та обслуговування роботів швидшими та дешевшими, ніж раніше. Розробники створюють роботів з інтуїтивно зрозумілим інтерфейсом, що навчаються за допомогою демонстрації або голосових команд – все це спрощує їх впровадження і використання на підприємстві.
Оновлення виробництв. У країнах з високим рівнем роботизації старих роботів (відпрацьованих 12-15 років) замінюють на нові, більш сучасні. У нашій країні специфічним драйвером є низький рівень модернізації виробництв, в окремих галузях відсоток зносу обладнання становить понад 50%, виходячи з цього промисловці логічно прагнуть замінити застаріле обладнання на найсучасніше.
У США за три роки через дослідні гранти було розподілено $2 млрд. У рамках програми A Roadmap for US Robotics From Internet to Robotics. National Robotics Initiative 2.0.
У 2018 році в Південній Кореї стартувала програма Intelligent Robot Industry Development Strategy – $467 млн корейський уряд виділить на збільшення ринку робототехніки та автоматизації до $6,15 млрд до 2022 року.
З 2006 р. у КНР реалізується «Державний середньо- і довгостроковий план розвитку науки й технологій», розрахований на період до 2020 року. А у 2015 році була випущена програма «Зроблено в Китаї-2025». Вона охоплює фонд в 300 млрд дол. на розвиток високих технологій і промислового виробництва. Її доповнюють програми «Керівництво щодо сприяння виробництву промислових роботів» і «План розвитку робототехнічної галузі» (2016-2020), згідно з якими на формування повної системи виробництва промислової робототехніки у 2017-2020 роках Уряд КНР мав би виділити понад $59 млрд.
Однак попри зусилля урядів, розвиток технологій і ряд соціальних і фінансових чинників число установок роботів в промисловості у 2019 році в порівнянні з 2018 роком, не виросло, а за прогнозами консалтингової компанії BCG до 2025 року тільки 25% всіх завдань в промисловості будуть виконувати роботи. Темпи роботизації здаються несумісними з тими перевагами, які можуть отримати компанії. Що ж заважає промисловцям впроваджувати “розумних” помічників на заводах?
Існує ряд факторів, що перешкоджають роботизації виробництв, – компанії та люди не готові використовувати нові можливості через низку фундаментальних причин.
Технологічні бар’єри
Нетехнологічність продукції. Підприємства, що працюють вже багато десятиліть і які застосовують ручну працю, випускають продукцію, конструктивні особливості якої не дозволяють повністю автоматизувати процес її виробництва. При розробці технології виробництва продукції не враховувалася можливість застосування роботів, процес її виробництва розрахований на використання ручної праці. На таких підприємствах роботизувати можна тільки окремі операції, а повна автоматизація вимагатиме перегляду параметрів і різних властивостей продукції, що випускається, а також всього технологічного циклу.
Необхідність перегляду всього процесу виробництва. Впровадження робота на одній ділянці виробництва неминуче призводить до необхідності перегляду всього виробничого процесу. Це логічно – робот змінює не тільки швидкість, але й ритмічність виконання всіх операцій у виробничому ланцюжку. Якщо залишити процес без змін, людям на суміжних ділянках буде складно встигати за машиною.
Фінансові бар’єри
Інвестиції на етапі впровадження. Роботизація виробництв вимагає значних інвестицій. Безумовно, можна почати з автоматизації окремих операцій, але цим навряд чи вдасться обмежитися. Модернізація виробництва – ресурсозатратний процес.
Недолік “дешевих довгих грошей”. Виробничим компаніям складно знайти доступний кредит на нове обладнання.
Соціальні бар’єри
Опір персоналу. Дослідження професора Університету Де Монфор в Лестері (Великобританія) Джонатана Пейна показало, що більшість працівників саботують впровадження роботів через почуття дискомфорту. Люди відзначають, що їм складно сприймати присутність роботів, вони звикли покладатися на людей. Не готові спиратися на статистику і керівники, – нерідко досвідчені начальники зміни воліють по-старому пройтися по цехах, поговорити з людьми й прийняти інтуїтивне рішення.
Страх скорочення робочих місць. У країнах, що лідирують у сфері роботизації виробництв, у людей виникають панічні настрої у зв’язку з побоюванням втратити роботу і залишитися непотрібними. З 2000 по 2010 рік в США та Канаді зникли 5,6 млн робочих місць. 85% були втрачені через зростання продуктивності, пов’язане з заміною людей машинами. Експерти очікують, що до 2030 року роботи займуть 30-38% робочих місць у США, Німеччині, Великобританії. У цих країнах виникають цілі рухи, що виступають проти роботизації виробництв і скорочення робочих місць.
Дешева робоча сила. У деяких регіонах, в тому числі й в Україні, праця людей як і раніше коштує дуже дешево. І промисловцям економічно вигідніше відкласти модернізацію виробництв і по-старому використовувати дешеву робочу силу.
Кадровий голод. Хоча в усьому світі відзначається зниження дефіциту кваліфікованих інженерів, в У він як і раніше високий. Через кризу в промисловому секторі в 90-х – 2000-х в той період багато випускників технічних вишів не пішли працювати на заводи. І сьогодні технічні спеціальності як і раніше не приваблюють молодь, тому в Україні критично мало кваліфікованих інженерів, здатних якісно спроектувати робототехнічну систему і провести її впровадження.
Немає сумнівів в тому, що в перспективі на заводах працюватимуть роботи, однак відкритим залишається питання, в якій перспективі. Безумовно, факторів підштовхують автоматизацію виробництв, більше, але деякі з бар’єрів, що гальмують перетворення, фундаментальні – швидкість адаптації людей до змін невисока і змусити людей вийти зі звичної зони комфорту можуть тільки вагомі чинники, втім глобальний стрес, пов’язаний з COVID-19, може стати одним з них.
