У часи великої нестабільності та щоденних викликів українські жінки доводять, що всупереч усьому можна не лише вижити, а й жити повноцінно — вчитись, реалізовуватись, підтримувати інших. Танцівниця, хореографка та засновниця жіночого комʼюніті UWU Ілона Гвоздьова — одна з них. У цьому інтервʼю вона відверто ділиться своїм досвідом: як змінюються пріоритети після 35, чому жінки дедалі частіше шукають не просто підтримки, а спільноти, як мистецтво може стати ресурсом — і чому саме зараз вона вирішила знову сісти за парту.
Після 35 у житті жінки з’являється багато нових викликів — емоційних, фізичних, соціальних. Як змінилось ваше самосприйняття і пріоритети в цьому віці, і що допомогло зберегти внутрішній баланс?
У свої 37 я усвідомила, що хочу знову вчитися. Шукати щось нове, те, що надихає й змушує рухатися вперед, не втрачаючи сенсу життя. Так, родина залишається моїм головним пріоритетом, але особистий розвиток — не менш важливий. Я почала читати багато психологічної літератури, проходити трансформаційні курси, свідомо підходити до харчування, догляду за собою, стежити за ментальним і фізичним здоров’ям.
Мені допомагає спорт щодня, менше новин із Telegram, зустрічі з моїм улюбленим жіночим комʼюніті та чіткий план реалізації мрій. Після 35 життя для мене тільки почалось. Я маю статус, чітко знаю свої межі, вмію сказати «ні» без почуття провини, звужую коло спілкування, живу більше «тут і зараз». Я зрозуміла: час — це найцінніше, що в нас є. Його не повернути. Тож треба діяти щодня: радіти, розвиватись, вчитись і дякувати за кожну перемогу — навіть найменшу.
UWU позиціонується як простір підтримки для жінок. З якої потреби він виник і як, на вашу думку, змінився запит жінок на ком’юніті останніми роками?
UWU народилось на початку повномасштабної війни — з глибокої потреби в жіночій підтримці. У 2022 ми всі почали з «обнулення». І саме жінка тоді несла на собі колосальну відповідальність. Я хотіла створити простір, де кожна могла би бути почутою, могла би поділитися своїм болем, досвідом, черпати сили.
Сьогодні UWU — це не просто комʼюніті. Це платформа для благодійних ініціатив, підтримки митців, українських брендів, спікерських зустрічей. Жінки прагнуть більше: бути незалежними, відкривати бізнеси, опановувати нові професії, поєднувати материнство з розвитком. Вони — як амазонки: сильні, красиві, спритні, розумні. І найголовніше — не самі.
Під час війни багато митців втратили звичні сцени і платформи. Що, на вашу думку, означає реалізація для танцівника сьогодні, у часі великої нестабільності?
Сьогодні реалізація танцівника напряму залежить від його внутрішнього запиту. Від усвідомлення, що танець — це не тільки TikTok або розвага, а щоденна, наполеглива праця. Це про тіло і про розум. Про відповідальність перед собою й майбутнім поколінням.
Якщо ти справді хочеш розвиватись — шукаєш можливості, вчишся, знаходиш сцену навіть там, де її, здавалось би, немає. Танцівник сьогодні — це і митці, і вчитель, і терапевт, і голос своєї спільноти. І це прекрасно.
